Українці по різні боки горизонту

In Архів

Через Голівудські кінострічки, бренди,
музику в нашій слов’янській картині світу
так звана Силіконова Долина здається

Оазисом у пустелі сучасного життя.

Та чи все що нам показують правда?

Я вирішила розвіяти усталені стереотипи і в цьому мені допомогла моя коліжанка з Західної України, яка потрапила в Північну Америку на час літніх канікул. Для того аби уникнути різного роду непорозуміння ми вирішили не вказувати справжнього імені нашої героїні. То ж назвемо її «Ева».

Відважна Ева вирушила в «країну мрій» для того аби вдосконалити свою мову, познайомитись з новими людьми та при можливості, заробити грошей. Проте, основним двигуном такого рішення була ще дитяча любов до подорожей, бажання пізнати новий світ, який до того їй доводилося спостерігати лише з телевізійних екранів.

«Подорож довжиною в тисячу миль починається з першого кроку.» казав Лао-Цзи. І мандрівка Еви також розпочалась з першого рішучого кроку. Бажання свободи, от що її підштовхнуло до нього.

«Свобода мабуть одна з тих речей, яку найважче здобути, неможливо побачити чи доторкнутися, але так хочеться відчути, хоча б один раз в житті.- пише Ева. - Free spirit так би мовити, коли ти зможеш відчувати себе вільним, незалежним, здатним відірвати ноги від землі і злетіти.

Приблизно так мені і здавалося, коли я сиділа в літаку Київ-Париж, а попереду мене чекала довга і бажана подорож, коли більшість моїх однолітків все ще “старанно” трудилися в університетах.

Самостійна. Незалежна. І, здавалося, вільна…»

Проте, чи може людина, яка  з дитинства трималася рідної домівки впоратися з усією повнотою відповідальності жаданої свободи?

V4ljyj0dmjE

«Свобода не лише повна вседозволеність і очікувана легкість. Додається ще величезна відповідальність, яка під силу не всім.

Тут ти сам за себе. І вся ілюзія про “країну мрій”, ” країну можливостей”, тощо миттєво зникає. Ти, наче прокидаєшся від чудового сну і жорстка реальність стягує пелену з твоїх очей. Або ти борешся з останніх сил за місце під сонцем, або ж падаєш донизу, спалений тим самим яскраво оранжевим небесним світилом.»

Найбільшим епіцентром розповсюдження стереотипів є люди, які критикують чи навпаки хвалять інші міста і країни ніколи не будучи там. Усі їхні закиди зводяться до того, що

«А там життя надто дороге!», або ж в іншому варіанті «Там  найкраще місце на землі, бо там є «McDonald`s» і «Starbucks»».

uaE016GFsAU

Ми звикли до того, що Америка диктує нам стандарти. Від розміру штанів на секонд-хенді до рівня жирності їжі у фаст-фудах.

Нас приваблює Різдвяний Санта Клаус, Діснейленд, всесвітньовідомий Голівуд, сучасні поп-рок музиканти в штанях в обтяжку. Як не крути, а сучасна молодь так і намагається потрапити під цю масову опопсованість. Ранкові черги на українських секонд-хендах в основному складають так звані тінейджери, які ще не купили порваних поношених джинсів чи майки з прапором США, або відомим американським гуртом. Навіть не знаючи мови, вони як «шалені білки» скуповують на розпродажах футболки з надписами досі їм не відомими. Бо це є тренд!

Ніякої свідомості!

На моє запитання «Чому ти так вдягаєшся?» в магазині одягу, дівчина років 16-17 зніяковіла, а потім рішуче відрізала: «Бо так всі ходять!». Зауважте, не тому що їй це подобається, а тому що «всі так ходять».

Україно, Камо грядеши?

Тепер дітиська намагаючись виділитись все більше стають клонами своїх ідолів. Ми стараємось виділитись, а не зберегти свою самобутність і неповторність. Чому та ж Америка нічого не знає про своїх «фанатів»?!

«Тут мало хто знає, де і що таке Україна. – пише у свої листах Ева. – Всі лише схвально кивають головами, однак, коли запитуєш: ” А що ви чули про Україну?”, то відповідь відверто шокує: ” А де це?”/”А так це частина Росії”/”То ви хочете приєднатися до Росії”. Трапляються і такі, що орієнтуються в ситуації, але це одиниці. І це наддержава…»

Ева проявила себе як істинна громадянка України. Будучи на іноземних просторах вона не забуває про рідний край, і з тривогою в серці спостерігає за подіями на Сході. Свої думки вона висловлює наступним чином:

«Солдати на Сході демонструють найбільшу безстрашність, відвагу і силу перед лицем не лише фізичної смерті, а й цієї – внутрішньої/духовної. Їхня витримка і терпіння захоплює і вражає, адже немало б вже давно зневірилося і здалося, дивлячись на великі жертви в цій неофіційній війні, на безрезультатність переговорів, санкцій тощо. Але вони продовжують боротися, вірити і йти вперед.

Тому ті, що, на превеликий жаль і нещастя України гинуть на полі бою, стають справжніми героями і не лише на сторінках підручників з історії, а й в серцях усіх небайдужих. Бо помирають з гідністю.

Ті люди, там, на Сході боряться за нашу Україну, за нас. Ризикують, вмирають за кращу державу і краще суспільство… Але чи усвідомлюємо це ми?

Вони частина нас, наша совість і наші мозкові імпульси, які заставляють думати і приймати рішення. Впустімо їх в наше життя, почнімо перетворювати прийняті рішення в дії, щоб нікому з них потім не було соромно за ту країну і її громадян, за життя, щастя і добробут яких вони боролися. Щоб смерть і жертви не були марними, а героїчне вміння помирати з гідністю стало прикладом для нового покоління українців. Для сучасної модерної нації, якою можна буде пишатися.»

rhA2GOC1_ZI

Для того аби подолати нав’язані нам рамки і обмежені поняття про світ, нам лишень потрібно захотіти самостійно перевірити ті теорії. Побачити на власні очі, відчути на власній шкурі як це бути у чужому «там», а не в звичному «тут» без мами і тата, друзів, рідного ліжка, кімнати, та інших речей від яких залежить наш комфорт.

Я твердо переконана у тому, що для того, щоб пізнати себе обов’язково потрібно покинути зону комфорту і вирушити за межі заїжджених районів. Так ти можеш перевірити власні сили, відчути себе самостійним, переконатись на що ти здатен. Подорожі – це невід’ємна частина самопізнання кожної людини. Це всім відома істина. І Ева тому – живий приклад.

«Сюди варто їхати морально і фізично підготованим. Визначити власні пріоритети і боротися за їхнє досягнення. Спалити крила легко, однак зберегти їх цілими і пролетіти всю “країну мрій” завдання не з легких.

Данте проводив читача колами пекла і раю, життя тут це, наче довжелезна американська гірка,в якої спуск-пекло, з якого ти вийдеш або впадеш, а підйом-рай, до якого ще потрібно потрапити.»

Марія Сидорчук
фото Еви

Loading Facebook Comments ...

Submit a comment