Із забутих глибин

In Архів

Боротьба точиться не лише за нафту-газ.
Насамперед – за місце в історії.
Лариса Івшина

Часто чуємо: «Нашого цвіту – по всьому світу». Варто заглибитися в минуле, щоб переконатися у вагомій, іноді навіть вирішальний ролі українців у творенні історичного процесу. Недарма одна з французьких газет 1957 року порівнювала Україну з Провансом: останньому вдалося цивілізувати варварів Заходу, а наша Батьківщина інтегрувала в культурну сферу варварів Сходу. Вже тоді Донбас виробляв удвічі більше вугілля, ніж уся Франція. Президент США Білл Клінтон мав рацію, назвавши Україну найдавнішою європейською нацією і водночас наймолодшою в плані політичного сформування. Хіба можна знехтувати фактом, що відомі європейські полководці переймали тонкощі стратегії бою в українських козаків? А конституція Пилипа Орлика випередила європейський законотворчий досвід аж на 80 років! Ба більше – ідея федерації, що реалізувалася в європейському контексті на початку ХХ століття, значно раніше зародилася в умах наших співвітчизників. У кожній галузі знань можна віднайти бодай кількох направду видатних українців, чиї таланти, наполегливість, праця відіграли суттєву роль у процесі акумулювання загальнолюдського досвіду.

Так, кожна нація унікальна. Сортувати народи, згідно зі стандартами расистів, означає нівелювати культурну багатоманітність, вкладати її у прокрустове ложе несправедливих порядків. Тим не менш, важко відшукати народ, який може похвалитися такою кількістю унікально обдарованих особистостей. Чимало імен досі не зафіксовані істориками, а кількість загальновідомих направду вражає. Якби життя кожної видатної людини описати бодай на кількох сторінках, знадобиться десятки томів для того, щоб згадати про всіх. Мета цієї розвідки – на основі лаконічно сформульованих, неспростовних аргументів продемонструвати іноземцям культурну й наукову потенцію української нації. Ми вкотре встаємо з колін і, дивлячись світові в обличчя, рішуче заявляємо: «Україна достойна бути членом європейської родини, тому годі абсурдних сумнівів!».

Звернімо увагу на кілька постатей, серед яких траплятимуться імена як світових зірок, так і менш відомих особистостей, що найчастіше жили й творили в еміграції.

Олег Антонов, авіаконструктор.

Олег Антонов

Автор понад 200-т наукових праць із літакобудування. Його багатоцільовий літак Ан-2 став легендою, а транспортний Ан-8 вперше у світовій практиці зміг перевозити до 11-ти тонн вантажу. Пасажирський Ан-10 побив усі рекорди за кількістю перевезень людей, за що здобув Велику Золоту медаль на Всесвітній виставці у Брюсселі 1958 р.

До сьогодні О. Антонова несправедливо вважають російським вченим, забуваючи про його українське походження.

Роман Гонсет, родом із Галичини, автор унікальних електричних винаходів.

Роман Гонсет

Вже у 12 років спромігся створити дерев’яний бінокль. Згодом переїхав до Канади, де реалізовував свої новаторські ідеї й був відомий як Роман Гонський. Спершу зрозумів, як зробити процес демонстрації фільмів безперервним. Згодом створив електричний грамофон: достатньо було одного дня його презентації на виставці у Чикаго, щоб цей винахід став популярним в усій Америці. Наш земляк запропонував ідею щодо бездротового зв’язку для передачі й приймання розмов водночас. Генеалогія сучасного світлофора теж починається з ініціативи Р. Гонсета. Він же винайшов телефонний автовідповідач, електричні ножиці для вирівнювання матерії, електричний двигун до грамофону, удосконалив радар, який успішно використовували у військовій справі…Загалом Р. Гонсет – автор близько сотні винаходів. Хоча він і трудився на благо Америки, проте залишався патріотом України: жертвував чималі кошти на підтримку визвольної боротьби своїх співвітчизників, допоміг збудувати Український народний дім у Лос-Анджелесі.

Вільям Джус, що народився на Тернопільщині, теж дивував своїми винаходами американців.Він не мав спеціальної освіти, проте був надзвичайно обдарованим. Його руки створити «замок Джуса» − спеціальний кріпильний гвинт, який уряд США визнав стандартним для виробництва всіх військових літаків країни. «DzusFastenerCompany» перетворилась на завод із мільйонними прибутками.

Вражають досягнення українців у розвитку ракетної техніки та космонавтики. Микола Кибальчич, родом із Чернігівщини, свій проект міжпланетних польотів…вишкрябав ґудзиком на тюремній стіні.

Микола Кибальчич

У в’язницю потрапив через революційну діяльність та участь у підготовці замаху на царя Олександра ІІ. Винахідник не боровся за своє життя, проте вперто намагався зберегти унікальну ідею, реалізація якої відкрила б людству шлях на інші планети. Урешті-решт, М. Кибальчич загинув, а його проект, завчасно перенесений на папір, до 1917 р. лежав у жандармському архіві й таким чином був урятований.

У цьому контексті не можливо не згадати про українця Костянтина Ціолковського, що походить із роду Наливайків, проте відомий як «батько російської космонавтики». Його наукові розвідки стали світовим надбанням. Коли в СРСР запустили перші космічні супутники, американські вчені скупили всю радянську літературу на цю тему, а в бібліотеці Конгресу навіть створили спеціальний відділ для досліджень. Саме завдяки праці «Завоювання міжпланетних просторів», що належить перу нашого співвітчизника Юрія Кондратюка, американці зуміли грамотно спланувати експедицію на Місяць.

Юрій Кондратюк

Недарма один із керівників польоту Джон Губолт написав у журналі «Life»: «Коли я на світанку в березні 1968 року із завмиранням серця стежив на мисі Кеннеді за стартом ракети, що несла корабель «Аполлон» у напрямі Місяця, я думав у цей час про українця Юрія Кондратюка, який 50 років тому розробив ту саму трасу, по якій належало летіти нашим астронавтам…». Ось так українець Ю. Кондратюк (справжнє ім’я Олександр Шаргей), не будучи знайомим із працями К. Ціолковського, вивів математичні формули руху ракет у космосі, знайшов оптимальні рішення стосовно способу вильоту й форми ракет, вперше запропонував використання крилатої ракети.

Підсумовуючи, вважаю за доцільне процитувати відомого вченого Академії наук вищої школи України Петра Масляка: «Теорію космічних польотів розробили і втілили в життя Засядько, Кибальчич, Ціолковський, Кондратюк, Корольов, Гнатюк, Глушко, Челомей, Стів Дудчак, Яримович, Янгель, Лозино-Лозинський, Сікорський та інші. У цьому списку всіх найголовніших провідників освоєння космічного простору як теоретиків, так і практиків немає жодного неукраїнця (!). Це не може бути випадковим. Наша нація до цієї справи очевидно має генетичну схильність».

Варто згадати й про інші досягнення українських винахідників. Іван Пулюй відкрив Х-промені. Борис Грабовський винайшов електронне телебачення. Українець Стів Возняк співпрацював зі Стівом Джобсом і брав участь у конструюванні першого персонального комп’ютера. Маловідомий факт: 1868 року Андрій Власенко продемонстрував невідому машину під назвою «Кінне зернозбирання на корені», що, по суті, була першим прообразом сучасного комбайну. За кордоном схожий винахід створили майже через десять років, у США. Проте комбайн американців, на відміну від дітища А. Власенка, був надзвичайно важким і запускався 24-ма мулами й 7-ма працівниками, а також втрачав багато зерна під час збирання. Винахід українця, натомість, потребував пари чи трійки коней та одного погонича, а після його роботи було надзвичайно важко знайти зерно на землі. Дивно, що мало хто знає про нашу першість у винайденні кінокамери. Саме українець Йосип Тимченко створив «живу фотографію» − кінескоп, який продемонстрував на 2 роки (!) раніше від славнозвісних братів Люм’єрів, 9 січня 1894 р. на ІХ з’їзді російських природодослідників. От тільки царат залишився байдужим, через що про винахід Й. Тимченка швидко забули. А що вже казати про унікального творця мікромініатюр Миколу Сядристого? Хто ще у світі спромігся…підкувати блоху? Саме наш земляк умів виконувати особливо тонкі рухи руки між ударами серця. Його унікальні ювелірні вироби можна роздивитися тільки через мікроскоп.

Не справедливо, що талановитий фізик-експериментатор Георгій Шпак, створивши нові детектори елементарних частинок, нагороджений Нобелівською премією (1922 р.) як громадянин Франції. І як не згадати про балетмейстера Сергія Лифара,

 

Серж Лифар

що повернув світову славу французькому балету? Жоден культурний діяч у Франції не мав стільки урядових нагород. Цікаво, що коли Шарль де Голль вручав нашому землякові «Золоту туфлю» й запропонував йому врешті-решт прийняти французьке підданство, С. Лифар відповів: «Дуже вдячний, пане президенте, за цю пропозицію, але я ніколи не стану французом, тому що я був і буду українцем».

Про своє українське походження гордо заявляв і один із найбільш відомих оперних співаків Модест Менцинський, якого часто називали то італійцем, то німцем: «За все те, чим я став, я завдячую передусім рідній землі…Мене шанують і чужинці, але це не та сама шана..». Не дивно, що іноземці хотіли присвоїти такий талант: М. Менцинський був єдиним на той час оперним виконавцем, хто зумів проспівати до кінця партію Трістана з опери Вагнера «Трістан та Ізольда». До нього це було під силу тільки злагодженій роботі трьох артистів. А українка Рената Бабак, зірка Великого театру в Москві, завше рішуче протестувала, коли її називали росіянкою: «Я – українка! І не всі ще перетворилися на росіян. Ще не всі! Тому будьте обережні!». Саме через перманентне приниження національної гідності співачка покинула Росію й реалізувала себе у великому світі, де її голос визнали «одним із величних нашої доби».

Повертаючись до українців, які стали нобелівськими лауреатами, варто згадати про видатного зоолога й фізіолога Іллю Мечникова. Досліджуючи внутрішньоклітинне травлення, вчений сформулював теорію фагоцитозу. Водночас був найвидатнішим ембріологом, одним із засновників порівняльної ембріології. Науковець залишив по собі ґрунтовні дослідження з мікробіології. Направду унікальним відкриттям уславився українець Соломон Ваксман. Він винайшов 18 антибіотиків, зокрема, актономіцин, стрептоміцин і неоміцин. За відкриття стрептоміцину, що давав позитивні результати у лікуванні туберкульозу, вчений отримав Нобелівську премію.

Часто кажуть, що в нас немає видатних філософів. А як же Григорій Сковорода, що «підніс українську філософію до вершин світової думки», із доробку якого черпали найвідоміші мислителі? Чи Дмитро Чижевський, що відкрив світові здобутки українського бароко, вперше використавши понятійний апарат і методи європейської науки у дослідженнях вітчизняної культури? А Петро Лодій, Памфил Юркевич, Володимир Ласевич й Микола Бердяєв?

Росія воліє замовчувати той факт, що її найвидатніший письменник Микола Гоголь, із шинелі якого вийшла вся російська література, за походженням українець. Та й не тільки він: наполовину українцями були Микола Некрасов, Святослав Ріхтер, Віктор Астафєв, Михайло Шолохов, Олександр Солженіцин і Дмитро Мережковський…Є над чим замислитися, чи не так?

Світ оцінив не лише наукові досягнення наших співвітчизників. Прикметно, що Квітка Цісик,

Квітка Цісик

українка за походженням, отримала «Оскара» за пісню «You’re light of my life».

Соломія Крушельницька, давши сольний концерт у Чикаго й Детройті на початку минулого століття, так вразила американців, що навіть через 50 років газета «TheNewYorkTimes» акцентувала увагу на її унікальному таланті. А Олександр Мишута взагалі спромігся стати окрасою найвідоміших театрів Європи. Світ упивався голосами Михайла Голинського, Йосипа Гошуляка, Михайла Мінського, Павла Плішки, Петра Топчія, Ганни Колесник, Галини Минаєвої-Адреадіс, Ірини Маланюк…Чому ж сьогодні про цих людей згадують так рідко? Кому відомо, що світову першість у стрибках із жердиною здобув донеччанин Сергій Бубка, який підкорив шестиметрову висоту? А хто чув про Вейна Грецькі, якого визнали найкращим хокеїстом Національної хокейної ліги всіх часів й увінчали в «Хокейному залі Слави»? Чи Василя Мосієнка, що зумів забити три голи упродовж 24-х секунд, граючи за команду «Чикаго Блек Гакс» проти «Нью-Йорк Рейнджерс»? Андрія Бойчука, якого й сьогодні вважають одним із найпрудкіших марафонців Канади?

І як на фоні такого суттєвого внеску українців в історичну й культурну спадщину світу Росія може цинічно заявляти про нашу меншовартість? Як світ може мовчки погоджуватися з цим наклепом? Пам’ятайте: чимало обдарованих українців працювали на вас, віддали свої життя заради вашого блага. Завдяки їм, сьогодні ви можете хвалитися унікальними здобутками одні перед одними. Як не редагували б минуле, не виривали б із нього цінних сторінок, правда завжди буде, завжди вийде назовні, завжди каратиме тих, що намагаються її приховати.

 

Тетяна МАЦКЕВІЧ

 

 

Loading Facebook Comments ...

Submit a comment