Катерина Калитко: «Я вірю, що Україна вистоїть»

In Архів

У межах Форуму видавців відбулися читання стипендіатів програми і3 (ідея – імпульс – інновація). Серед них – прозові читання Катерини Калитко.

Пані Катерина зачитала аудиторії свою новелу «Вода». Це сильний твір про війну, зраду і становлення людської особистості заворожив слухачів, які, здавалося, навіть не дихали, допоки не закінчилося останнє речення.

Катерина Калитко поділилася з нами своїм творчим досвідом, а також думками та судженнями про цей нелегкий для України час.

-          Ким ви позиціонуєте себе в першу чергу?

-          Так сталося, що цього року на форумі я в трьох іпостасях: поетеса, прозаїк і перекладачка. Як прозаїк, я поки що дещо в ефемерному форматі: сьогодні розповідатиму про майбутню книжку, яка зараз проходить стадію оброблення. Як поетеса, я презентую на форумі нову збірку віршів «Катівня. Виноградник. Дім.», що вийшла у «Видавництві Старого Лева». Що ж до перекладів – я хочу розказати про Міленка Єрґовича, якого я перекладаю.

Міленко Єрґович – сучасний хорватсько-боснійський письменник, оскільки він народився у Сараєві (столиця Боснії та Герцоговини), з часів Балканської війни живе у Загребі (Хорватія). На мою скромну думку це один з найкращих центрально-європейських сучасних письменників. Поет, автор малої прози, романіст і ексклюзивний гість цьогорічного форуму видавців.

-          Що Вам найбільше подобається у творчості Єрґовича?

-          Якщо говорити у найширшому сенсі, це історія. Історія від родинного виміру, до виміру най глобальніших найбільших потрясінь європейської історії ХХ-го століття. Він фантастично вміє розкручувати розповідь від сімейної саги до досконалої анатомії воєн, переселень, просто руху народів, які опинялися поза межами своєї країни. Це дуже людяний письменник, дуже живий і справжній. Він той, хто може нам пояснити, що конкретно зараз з нами відбувається у цих історичних обставинах і як з цим жити далі.

-          З якої книги Ви б порадили почати знайомство з цим автором?

-          На мою особисту думку – це збірка оповідань «Сараєвські «Мальборо»», які є у книжці «Історії про людей та тварин», видавництва «Темпора». «Сараєвські «Мальборо»» дуже співзвучні з тим, що зараз у нас відбувається. Думаю, кожна людина в одному чи іншому оповіданні відчує себе.

-          Які теми є для Вас найближчими?

-          Мабуть, як і для більшості – це людина, дослідження її природи і, в першу чергу, пошук дороги до себе.

-          Як теперішні події в Україні відображаються на Вашій творчості?

-          Зараз той час, коли взагалі дуже важко говорити. Якщо вже й находиш в собі силу промовляти, то це висловлювання не може оминути тему війни. І так стається, що найкраще всі ці речі висловлює поезія. Це метафорична формула, яка дозволяє проговорити те, що болить зараз і якось пов’язати його з попереднім досвідом на рівні метафори, до якогось такого всезагального людського міфу, щоб втішити себе і зрозуміти, що ми не самі, і що раніше до нас люди це переживали і переживатимуть, очевидно, ще.

-          Чи бачите ви якийсь вихід із політичної ситуації, яка зараз відбувається?

-          Чесно кажучи, я боюся прогнозувати, тому що наші «сусіди» абсолютно непередбачувані і будь-які раціональні сценарії себе спростовують на наступний день після того як вони висловлені. Тому насправді у мене є підозра, що все це буде, на жаль, дуже довго і виснажливо тривати, причому я впевнена, що буде тривати український опір, адже зараз ми побачили себе тими, в кого не вірили, кого вважали героями минулого. Тому я думаю, що опір триватиме. Питання в тому наскільки він триватиме довго, наскільки нам вистачить всім терпіння і сили. «Сусіди», я думаю, будуть діяти на виснаження і на те, щоб нас деморалізувати, розхитати, забрати наш внутрішній стрижень.

Власне для мене дуже важливо те, що відбувається наприклад форум, бо це якесь живе явище, яке засвічує те, що попри все, ми можемо тривати, ми можемо осмислити свій досвід, проговорити це все. Сьогодні ми говорили з нашим гостем Міленком Єрґовичем про облову Сараєва. Це місто пережило страшенну трирічну облогу: обстріл цивільних кварталів, ризик, смерть. Деталі такі ж, як і в нас. Щоденно люди, які збирали дрова чи набирали воду для сім’ї, гинули або ставали каліками, просто намагаючись прогодувати сім’ю. Для мене це місто взірець для наслідування, оскільки воно вистояло, вижило, переживши урбаноцид. Воно жило під облогою, воно проводило виставки, писалися книги, дуже багато рукописів знакових для сучасної боснійської літератури з’явилися саме в той час. Відбувалися вистави, книжкові вечори – життя тривало. І воно має бути, якби це не звучало. Дехто може це називати святом під час чуми, але це не так. Це насправді впертість і бажання йти далі. Демонстрування того, що народ, нація, кожна людина окремо житиме. Тому я вдячна цьогорічному форуму за те, що і я в ньому жива, і є у нас дуже важливі гості, і ми не самі. Тому я впевнена, що ми вистоїмо так, як вистояло місто Сараєво, і багато інших міст, які переживали свої темні часи і не зламалися.

Марта Крапивницька

Loading Facebook Comments ...

Submit a comment