Проблема сприйняття аніме в Україні

In Архів

Більшість людей ледь не підсвідомо не хоче нічого чути-знати про аніме, ототожнюючи його з “японським мультиком”. Це враження досить помилкове з декількох причин. Мультсеріали часто-густо не мають жодної цінності, однотипні, розважального характеру, не несуть смислового навантаження.

Перш, ніж судити, чи аніме варте вашої уваги, слід дещо знати з історії його виникнення. За версією, викладеною в одному з дитячих журналів, аніме має досить довгу передісторію і починається вона з… японської школи. Справа в тому, що японська мова одна з найскладніших, відповідно, її найдовше вчать. Але, як і в українських школах, в Японії є список літератури, яку задають читати на літні канікули.

Так от, перед японцями постала проблема невідповідності словникового запасу учнів до матеріалу для читання.І вони цю проблему блискуче вирішили, створивши мангу – комікс, що не потребував великого запасу слів, адже потреба в описах зникала – їх замінювали малюнки.

Таким чином, японці скоротили кількість слів у творах, залишивши лише короткі зрозумілі фрази і слова героїв. Цим кроком, вони “вбили двох зайців” – яскраві малюнки приваблюють читачів, що сприяє прочитанню цих творів і твори було інтерпретовано відповідно до словникового запасу учнів. Пізніше, з розвитком техніки, мангу екранізували і так з’явилось аніме (від англійського “animation”).

Зараз аніме вже не надто прив’язане до свого першоджерела – книжки, хоча, найвідоміші з них (як от, “Майстри меча онлайн” чи “Вовчиця і спеції”) можна знайти не лише в інтерпретації манги, але і звичної нам книги.

Офіційно, першою мангою вважається “Веселі картинки з життя тварин” (Тьодзюгіга), авторства буддистського монаха Тоба Содзе. Комікс складається з чотирьох сувоїв, найдовший з який становить 11 метрів в довжину і 30 сантиметрів у ширину. Створені у XII-XIII століттях, нині вони зберігаються у храмі Козан-дзи, де жив монах.

В наш час, мангу визнано мистецтвом і найпопулярніша вона в США, Канаді, Німеччині та Польщі.

Що ж до аніме, то найстаріше, віднайдене у 2005 році, датоване 1907 роком. Воно складається з п’ятдесяти кадрів. На цих кадрах, хлопчик пише ієрогліфи, які на той час означали “кіно”, повертається до глядача і кланяється, знімаючи капелюха.

Проблема сприйняття аніме в Україні – це проблема необізнаності й упередженості.

Необізнаність у жанрах, розрахунку тих чи інших аніме на певну вікову категорію, є причинами упередженості щодо нього.

Характерною особливістю японської анімації є саме вікові категорії.

Так, приміром, найпоширенішою помилкою є твердження, що “всі аніме – порнографічного характеру”.

Не скажу, що такого немає.

Порно-аніме мають свої назви, найпоширеніша з яких хентай.

Ця категорія передбачена для тих, кому “18+” і є двох видів: з цензурою і без. Такі аніме легко розпізнати. Найчастіше, в них відсутня українська озвучка, а часом, лише титри. Перед початком перегляду, добросовісно з’являється ярличок “18+”, якщо ви, звісно, не знайшли сайт, що спеціалізується, власне на цьому аніме.

Наступною помилкою, щодо характеристики аніме є те, що “аніме – це для дітей”.

Так, значна частина, відома загалу, орієнтована на шкільний вік, однак, є і такі, які дитина не в змозі зрозуміти, або, зрозуміє помилково.

Так, приміром, “Код Гіас: Повсталий Лелуш”, важкувато зрозуміти навіть тим, кому близько 30-40 років. Проблемою Лелуша є те, що він хоче помститись батькові, який, граючись у “велику політику”, не захистив матір та сестру героя, внаслідок чого Наналі (так звати сестру) стала інвалідом. Крім цього, герой бажає змінити світ заради своєї сестри. Однак, чи виправдані ріки крові в цьому випадку – важко сказати. Інша річ, прозвані терористами японці, що повстали за свою незалежність. В кінцевому результаті, світ особливо не змінився, незважаючи на криваве “хрещення”. Герой замахнувся на світовий устрій, але чи були жертви виправданими – ось питання, яке ставить перед кожним ця багатосерійка. Навіть на прикладі лише цього одного аніме, зрозуміло, що не кожен продукт японської анімації орієнтований на дитячу аудиторію.

А тепер, про аніме, власне, для дітей.

Найвідоміші для українського глядача: “Сакура – картоловка”, “Сейлор Мун” (останню інтерпретують для сучасних технологій), повнометражка студії “Гіблі” “Віднесені примарами” та інші. Обидві вищезгадані багатосерійні анімації – щось на кшталт популярних зараз “Winx”. Вони проповідують ідеї непоборності добра та правди. Зрештою, “Віднесені примарами” теж з такою ідеєю, хоч і повнометражний мультик.

Отож, дітям аніме шкодить не більше, ніж популярні  мультики. Крім цього, у порівнянні з вже згадуваними “Winx”, розвиває більш правильні уявлення про красу (щоб зрозуміти неприродність, яку пропагує мультик, досить поглянути на героїнь, в яких талія менша за голову).

Що ж до деякої претензійності аніме у яскравому забарвленні волосся, то воно виправдане, адже колір волосся персонажів яскраво передає їхні характери. Як приклад, розглянемо “Сейлор Мун” – у цьому аніме колір волосся персонажів відповідає уявленню про ту чи іншу планету, хранителями яких є сейлор-воїни.

Дивитися чи ні, це справа кожного зокрема, а помилкових уявлень слід позбавлятись, як і непотребу.

На завершення, хочеться додати, що крім аніме з великим змістом, є і чисто розважальні. Тож, як кажуть, не судіть по обкладинці.

                                                                                              Софія Романюк

Loading Facebook Comments ...

1 Comment

  1. Вельми корисний матеріал!) Надіюсь, він відкриє очі деяким аніме-ненависникам!))

Submit a comment