Навчальна повинність

In Архів

Важкі ранці, від яких ниє спина, закинуті поверх товстої зимової куртки. Стоси зошитів, обгорнуті дірявими целофановими обкладинками. Пописані лінійки і погризені олівці. І сонна, млява апатія в очах учнів, які зараз так далеко від того, що відбувається на уроці, мріють по швидше опинитися вдома за комп’ютером.

Так виглядає середньостатистичний учень загальноосвітньої української школи.

У нього немає жодної тяги до навчання, до історії чи культури. Він все сприймає як важку панщину, навчальну повинність, яку на нього невідь за що і невідь-навіщо наклали. Завдяки нашим любим, обмеженим вчителям, так званої «старої закалки», патріотизм на очах учня перетворюється у щось нудне і пафосне, іванофранкове або нудотно-шевченкове.

Учень не розуміє, що таке історія рідної країни, бо він попросту її не знає. Історію діти вчать по прорадянському тупому підручнику, написаному важкою для сприйняття мовою. Часто-густо національні ідеї у школярів видаються чимось несучасним і нецікавим. А все через засилля образу героя-козака, чи героя-крутівця, намальованого на стіні шкільного коридору. Їх возвеличують і ледь чи не роблять святими. Гротескне висвітлення героїзму бере витоки із Радянського Союзу, і воно досі, досі сидить на вустах наших вчителів. Учні пишуть шаблонні твори про народних героїв, які були браві та хоробрі, не усвідомлюючи, що ті ж крутівці були простими хлопцями, а ніякими не снайперами-розвідниками. Ми не бачимо справжності за всім тим пафосом і героїзмом, який нам нав’язують. Звісно, таке навчання більш характерне для Заходу України, на Сході ж маємо ще гіршу ситуацію, де історію передають у ще більш перекрученому вигляді, а про народних героїв навіть не згадують. Тож лише одиниці докопуються до правди позашкільними шляхами, а не відбувають навчальну повинність.

Згодом, в університеті, історія повторюється. Зазвичай, у пристойних вузах країни, більша квота свідомих спудеїв, втім, навіть тут, люди, які прийшли за власною волею і бажанням відчувають зобов’язаність. Піти на пари, зробити домашнє… Вища освіта не є обов’язковою. Це вибір кожної людини. Втім, у нас вже так повелося, що коханих синочка/доньку треба засунути у виш, бо ж що люди скажуть? При тому нікого не цікавить, що ці самі синочок чи донька можуть абсолютно не мати хисту до вивчення тих чи інших наук.

16578-1u

У східних країнах до студентів ставляться як до вищої раси. Якщо ти вже студент, отже ти чогось досягнув, ти крутий. Там на студентів дивляться як на дуже освічених і розумних людей, а у нас студентом себе може назвати перше-ліпше бидло, яке батьки засунули в універ за пристойну суму шелестких купюр.

Отож, де взятися тій нації, яка буде пам’ятати минуле, цінувати культуру і будувати майбутнє своєї держави? Чи вистачить Україні тих одиниць, яким не байдуже, і які справді вчаться, а не відбувають свою навчальну повинність?..

Марта Крапивницька

Loading Facebook Comments ...

Submit a comment