Як донецькі студенти ВУЗи міняли…

In Архів

Вищі навчальні заклади із зони АТО переїжджають працювати в інші міста. З одного боку – це добре, адже на сьогодні переїзд – єдиний вихід. До того ж, тим, хто погодиться вчитися в таких  ВУЗах, пропонують пільги. Ясно одне – вчитися в Донецьку більшість студентів не хочуть. Багато хто вже встиг перевестися в інші навчальні заклади, деякі вирішили пропустити рік. Уявімо, якби університети залишилися в області: як навчатись, як добиратись на пари, і головне – як здобути диплом, який визнавали би в країні, де ти отримав його? З іншого боку – є ризик, що з регіону не вдасться вивезти обладнання та документацію – їх утримує керівництво  ВУЗів, призначене ДНР. Університети та інститути, які опинилися «між молотом і ковадлом», побоюються втратити наукову базу. Більшість приватних виишів просто закриваються: викладачі і засновники виїжджають за межі країни.

Чому донецькі студенти не переводяться в інші міста: що кажуть вихованці найпопулярніших закладів. У кожного студента є свої підстави, але всіма ними керує почуття страху і невизначеності:

«Я не переводилася, бо сподівалася і вірила в те, що до початку навчального року військові дії в Донецьку закінчаться, а конфліктуючі сторони знайдуть компроміс, але, на жаль, мої сподівання не виправдалися. У мережі з’явилася інформація про те, що університет подав до МОН України та в МОН ДНР заяву, щоб випускники цього року отримали дипломи українського зразка. Якщо це підтвердиться – я залишуся в рідному ВНЗ, якщо ні – думаю переводитися на заочне відділення в будь-який інший університет України, де є моя спеціальність» – Аня, ДонНУ.

«Всіма руками за перенесення. Хто б там що не говорив, і як би не залишався вірним рідному Донецьку, варто розуміти, що, як було вже не буде. Ясно, що корпуси та все інше НЕ перенесеш, але хоча б актив, ректорат; загалом, все, що юридично гарантує нам отримання українських дипломів, перенести необхідно. Знаючи ДНРовців, сьогодні вони обіцяють нам визнання дипломів з гарантією, а завтра… Загалом, не зрозуміло, що буде завтра. Ми і так ці 3 місяці чекали якоїсь стабілізації. Результат нульовий практично. Ідея не провальна. Думаю, якщо далі покращення не буде, можна думати і про повне перенесення. Я продовжую своє навчання в ДонНТУ. АЛЕ. Вибору у мене особливо немає. Магістр 6-го курсу навряд чи знайде собі місце в іншому виші. Була б курс 3, мабуть, перевелася б в інший університет» – Дарина, ДонНТУ.

«Я є вільним слухачем в КНЛУ. Переводитися не хотіла і не хочу досі. Залишився один рік до отримання диплома бакалавра, і я б хотіла провести його в колі рідних одногрупників та викладачів, а не витратити на адаптацію на новому місці… Крім того, важливим бар’єром стала розбіжність програми навчання в різних вузах. Академрізницю здавати не особливо хочеться. Що робити – не знаю! Сподіваюся, звичайно, на краще. Але факти останніх днів радості не приносять. В планах – продовжувати навчання вільним слухачем і дистанційно в ДонНУ, а там подивимося …» – Настя, ДонНУ.

«Особисто моє ставлення до перенесення позитивне. Я ніколи не тяжів до одного місця і не приростав корінням до певного оточення, тому трансфер в інше місто для мене не велика проблема. Я тільки повернувся в Донецьк після місяця роботи в іншому місті і новий від’їзд сприймаю як чергову пригоду. В старості з такою насиченою юністю буде що згадати: ДНРи, ЛНРи, роз’їзди… Проблему бачу тільки в черговій розлуці на невизначений строк із дівчиною, яка також тільки повернулася і тепер може відправитися до Вінниці услід за ДонНУ» – Євген, ДонНУ.

«Я перевелася до Києва, але як вільний слухач. Тепер ходжу в КНУ ім. Т. Шевченко на заняття, роблю домашні завдання і так само, як і всі інші студенти, можу заробляти бали. Але офіційно я залишаюся студентом Донецького національного університету. Зараз, коли все так змінюється, і причому ці зміни залежать не від тебе, складно будувати плани навіть на місяць. Тому я не знаю, що буде з ДонНУ, і що я буду робити через кілька місяців, коли закінчиться перший семестр. Звичайно, можна сподіватися на краще і думати, що війна ось-ось припиниться, що все буде так, як було раніше в мирний час. Сподіватися, напевно, й потрібно. Але не знаю, що дасть ця надія. Війна колись припиниться, але що залишиться після неї – питання» – Віка, ДонНУ.

«До переносу позитивно ставлюся. Не хочу диплом ДНР. Сподіваюся, що цю ідею реалізують успішно. Як у нас, так і в ДонНУ. Звичайно, продовжую і продовжуватиму вчитися в ДонНТУ. Це той вуз, в якому я хотіла і хочу вчитися. Ні в якій іншій вуз не хочу йти. Головне, що диплом буде українським. З варіантів для переїзду, я читала, що найчастіше вибирали Костянтинівку і Кривий ріг. Це не так вже й далеко. Можна поїхати і жити в гуртожитку» – Юля, ДонНТУ.

«Я не бачила сенсу переводитися, або вступати до якогось іншого вузу, оскільки не мала бажання, і фінансове питання стояло дуже гостро. Багато друзів пропонували поїхати в Київ, але наша столиця і так переповнена, та й мене туди ніколи не тягнуло. Ще з часів першої революції в 2004 році стало зрозуміло, що Київ – це величезна порохова бочка, яка може вибухнути в будь-який момент. Військові дії на території Донбасу змусили мою сім’ю поневірятися кілька місяців по країні… але при першій же можливості ми повернулися додому» – Даша, ДонНТУ.

«Новина про це змусила мене хоч трохи зрадіти. У багатьох студентів з’явиться можливість отримати диплом, не відкладаючи цей процес і залишаючись при цьому в рідних, так сказати, стінах. Я вчуся на заочному і мені без різниці, куди їздити на сесію, правда раніше, поки ДонНУ був під дахом нової республіки і вічної моєї Батьківщини – в Донецьку, у мене був привід для того, щоб побачити свою сім’ю, чого зараз у мене немає. Моя сім’я в одному місті, освіта в іншому, а я – в Києві. І чесно кажучи, подібна життєва ситуація мене вже давно перестала засмучувати» – Маша, ДонНТУ.

«Останній тиждень думки про переведення не покидали мою голову, але я вирішила плисти за течією і не паритися. Зараз у мене є робота, тому переведення – це зайвий головний біль, на який у мене немає часу, бажання і сил. Величезний плюс, що робота пов’язана з моєю професією, тому нові і старі знання зараз освоюю на практиці. Звичайно, шалено хочеться відчути себе студентом, походити на пари, посидіти в буфеті з булкою (якщо пара нудна), заробляти бали, прогулювати фіз-ру і вічно шукати свою аудиторію, але… Я не впевнена, що інший університет принесе мені ту радість, яка була в ДонНУ, тому не бачу сенсу переводитися. Якщо з цією вищою освітою не вийде, буду вступати ще кудись на наступний рік. Можливостей зараз купа, головне – бажання» – Катя, ДонНУ.

 

Марина ТАМБОВЦЕВА

Loading Facebook Comments ...

Submit a comment