Облом по-русски

In Архів

З Росії зібралися висилати українських переселенців назад. Місцеву владу і корінне населення не влаштовує те, що люди, які виїхали з України, не прагнуть влаштовуватися на роботу, «б’ють байдики і чекають з моря погоди». Тепер навіть відомий Інтернет-мем «чемодан – вокзал – Росія» звучить якось зовсім не смішно і не актуально…

Росіянам вже просто набридли українські біженці: «Нехай їдуть назад!» Переселенці ж з Донбасу взагалі в шоці від російської «гостинності»: «Це якийсь лохотрон! Нащо ви нас кликали? Брати-слов’яни кажете? Развод! Нам обіцяли допомогти житлом на перший час – тут нічого цього немає. Нам обіцяли роботодавців – та сама історія. Беспрєдєл! Ми тут застрягли!»

Люди стверджують, що на складах все лежить опечатане, їм не дають нічого, крім – увага – футболок (і це в жовтні місяці), хоча вже зовсім скоро тут почнуться люті холоди. Жіноче взуття дають тільки 33-35 розміру. Медичну допомогу надавати ніхто не поспішає – ніякого поліса, а єдиний доступний препарат – парацетамол. «Крім довбаного парацетамолу тут немає нічого! Почнемо з того, що ми всі тут одразу перехворіли. Просили допомоги, писали списки медичних препаратів, ніхто не допоміг і нічого не дав! Візьміть людину, в якої хворе серце. Що їй цей парацетамол? Я третій день прошуся в лікарню, мене не пускають – кажуть, чоловіче, в тебе немає поліса! Я благаю, щоб лікар сюди приїхав, має бути той, хто займеться біженцями. Що я, померти тут повинен чи що?»

А от, наприклад, в Криму (той, що вже не наш) справи ще веселіші: на севастопольському залізничному вокзалі облаштували спеціальний пункт для переселенців з Донбасу, при цьому «із зони АТО» тут принципово не кажуть, бо вважають, те, що відбувається на сході України каральною, а не антитерористичною, операцією. Так звані волонтери у футболках і кепках з написами ЛДПР (російська партія Володимира Жириновського) пояснюють, що всім біженцям, насамперед, необхідно пройти медичне обстеження (!) і здати відбитки пальців… такий собі фейс-контроль. Відбитки пальців здають абсолютно всі: і жінки, і пенсіонери, і навіть діти. Медичне обстеження необхідно пройти також прямо в будівлі вокзалу, як то кажуть – не відходячи від каси, для цього виділили навіть окремий кабінет. Переселенці здають кров і проводять загальне обстеження організму – на всяк випадок, а то мало чого… ще якусь Еболу з собою притягнуть…

Переселенців з Донбасу в Криму зустрічають неохоче. Проте, зараз ще нічого – може бути, а от в розпал туристичного сезону взагалі була халепа. Адже місцеві жителі воліють бачити на вулицях забезпечених туристів з купою бабла, які готові платити за знімання житла, купувати численну кількість непотрібних сувенірів та дрібничок, ну і їздити на екскурсії. Біженці ж собі такого дозволити не можуть – тому скатертиною їм доріжка. Ріелтори взагалі намагаються не здавати житло жителям зі сходу України. Вважається, що це ненадійні платники, «опасный сегмент общества», які обов’язково будуть торгуватися, а також підселюватимуть до себе прибулих із зони АТО родичів і друзів. Та ще й гармидер наведуть, попсують меблі, техніку, пиячити почнуть, не дай Боже.

Але, в основному жителі Донбасу їдуть до Криму перечекати активну фазу АТО, а також відпочити на сонячному півострові в якості туристів – і неважливо, що вже осінь. В соціальних мережах можна знайти багато історій про те, як «переселенці» користуючись нагодою, приїжджають на джипах з донецькими номерами і вимагають знижок і «особливого ставлення до себе». Біженці як-не-як. «А ведуть себе по-хамськи – не передати! Вважають, що вони тут головніші за місцевих жителів. Розповідають, що на сході твориться пекло, і ми повинні бути до них поблажливими. Тиждень тому я стала свідком такої картини: в салон краси в Сімферополі прийшов хлопець, підстригся і відмовився платити. Сказав, що він з Донецька приїхав, він біженець, грошей у нього немає і так далі. Запропонував навіть поліцію викликати, але адміністратор не став розпалювати конфлікт і відпустив його. Хіба це нормально?» – розповідає мешканка Сімферополя.

Тим часом, більше 10 тисяч українців вирішили піти ва-банк і поїхали до славетної батьківщини картоплі і біловезьких беріз – Білорусь. Найбільше біженців їдуть в Вітебськ, Мінськ і Мінську область, а також на Гомельщину. Наразі великого напливу немає тільки в Брестській і Гродненській областях. Президент Білорусі Олександр Лукашенко заявив, що його країна в разі необхідності прийме українців: «Нікуди не дінешся, доведеться когось із наших братів і сестер прийняти… Але краще, щоб там було тихо, щоб ці добрі люди жили у себе спокійно. І нам було б краще, і їм добре. Але, якщо доведеться – влаштуємо людей в Білорусі», – підкреслив президент.

Та, як ви вже здогадалися, і тут не все так просто. Для роботи в Білорусі іноземцю потрібні спеціальні дозволи. Беруть на роботу українців, тільки якщо на цьому місці не хочуть працювати білоруси. Проте наші співвітчизники, схоже, сподівалися на більше… «Ось я приїхав, і що? На роботу не можу влаштуватися. Нікому я не потрібен. Що толку, що я приїхав?» – емоційно розповідає Олексій, шахтар з Донбасу. Він вже з’їздив в Солігорськ, хоче там працювати за спеціальністю. «Один директор каже, що може ввійти в моє становище і взяти на роботу, але не знає достеменно білоруське законодавство. При мені дзвонив у відділ кадрів… Там запевняють, що потрібен дозвіл на проживання. Отакої!»

Олексію пояснили, що робота шахтаря – високооплачувана, тому на неї з білорусів – черга, не кажучи вже про емігрантів. «Так це і у нас так. Не беруть, не беруть, але один раз сходив, другий – дивись, і пощастить», – каже чоловік, явно натякаючи, що може претендувати на місце нарівні з білорусами. Однак Олексій легко може отримати вид на проживання: адже у нього в Гомелі живе рідна сестра…

«Люди, схаменіться! Нікому і ніде ми не потрібні!» Навіть в «улюбленій» і «турботливій» Росії до українців ставлення прискіпливе, вороже. Росія чітко дала зрозуміти – чужих тут не люблять. В українських та російських ЗМІ, в соцмережах кожен день з’являються все нові і нові повідомлення переселенців про нестерпні умови побуту, байдужість місцевих чиновників, відсутність грошей, прохання допомогти виїхати з тих місць. Навіть глава Адміністрації президента Росії Сергій Іванов нещодавно визнав, що українські біженці тепер втікають з Росії. От тільки питання: чи всі вони побажають повернутися саме в свої залишені будинки на Донбасі? Дехто просто боїться повернутися, адже накоїв чимало справ. В Україні, звичайно, обіцяють амністію сепаратистам, але навряд чи вона торкнеться вбивць або військових, міліціонерів, держслужбовців, які давали присягу і за першої-ліпшої нагоди порушили її, підтримавши всякі штучні утворення типу ЛНР і ДНР. Врешті, так, рано чи пізно все стане на свої місця: настане мир, люди повернуться додому, влаштуються на нову роботу, почнуть нове життя… але з голови ще довго не виходитиме – хто і кого підтримував, хто і за що воював.

 

Марина ТАМБОВЦЕВА

Loading Facebook Comments ...

Submit a comment