Необґрунтовані висновки російських футбольних фанатів

In Архів

Все частіше після Євро-2012 українські футбольні вболівальники, а ще більше російські порушують питання про   силу   футбольних чемпіонатів двох раніше братніх країн. Особливо актуальною ця тема стала   після «законного» приєднання  Криму до Росії; російські фанати стверджували, що кримським командам «Таврії» і «Севастополю»   буде краще, якщо ті гратимуть у сильнішому чемпіонаті, тобто російському. Спортивні форуми одразу підхопили цю тему і почали сперечатися. Переконливих аргументів   наші сусіди навести не могли.

Давайте з’ясуємо, чи дійсно футбол у Росії   за своїм рівнем випереджає український. Звісно, аналізувати такі речі – робота   футбольних експертів. Ми ж з вами, як вболівальники   розглянемо   цю різницю   дещо з іншого ракурсу.

Порівнюючи чемпіонати,   важливим  критерієм, очевидно, мали б стати основні досягнення     у поєдинках з європейськими командами, а отже, потрібно звернути увагу на матчі у Лізі чемпіонів і Лізі Європи.  У цьому випадку   і українські команди, і російські   мають чим похизуватись лише з огляду на свою історію. Динамівці   у 1975 році стали переможцями Суперкубка УЄФА. «Шахтар» в свою чергу у 2009 році став   володарем Кубка УЄФА.   Щодо російських команд, то європейські трофеї вигравали також тільки два клуби : «ЦСКА» (Володар Кубка УЄФА 2005 р) та «Зеніт» ( Володар Кубка УЄФА та Суперкубка УЄФА у 2008 р).

Але   ж усі   суперечки про   чемпіонати стосуються   саме новітньої історії. Якщо розглянути результати хоча б за останні 5 років,то російські команди яскравих слідів в історії світового футболу за цей період не залишили..

З огляду на невтішну статистику, розглянемо бодай   скромні досягнення.   Найчастіше на європейських турнірах Україну представляють звичайно ж «Динамо» та «Шахтар», рідше «Металіст», «Дніпро».   Росію – «Зеніт», «ЦСКА», «Спартак», «Рубін». Отож в період від 2010 до 2014 року у Лізі чемпіонів від України   лише   «Шахтар» спромігся по одному разу дійти до 1/4 та 1/8   фіналу.  Від Росії єдиною командою, якій вдавалось яскраво виступати   на цьому турнірі є «Зеніт».

Клуб із Санкт-Петербурга двічі проходив  до 1/8 фіналу.   Варто додати, що донецькі « гірники» – єдина  команда із СНД, яка з 2010 року регулярно потрапляє   у груповий етап Ліги чемпіонів. Незважаючи на нижчий рівень команд-учасників, у Лізі Європи ситуація така ж. Відверто провальні матчі від українських та російських команд   і як результат,  всього по одному разу до 1/4 фіналу дійшли московський «Спартак» , казанський «Рубін», а також київське «Динамо» та харківський «Металіст». Як бачимо, за такими показниками український футбол нічим не поступається російському,- команди грають стабільно невдало. Але звичайно, не лише з огляду на єврокубкові результати робити висновки про чемпіонат.

Велику роль у   футболі відіграють і умови, за яких проводяться матчі. Якщо у вас була нагода спостерігати за поєдинками     Прем’єр-ліги Росії, то , мабуть, помітили, як часто футбольним клубам доводиться   грати на неякісних газонах. Сюди ж додаємо усім відому культуру вболівання російських фанів. Пригадуєте, як   бразильського легіонера Роберто Карлоса свої ж фанати закидали бананами?   А расистські вигуки від вболівальників «Торпедо» та «ЦСКА» ? Часті сутички між   ультрас?

За таких умов   вже зовсім неважливо наскільки сильний у тебе чемпіонат, якщо   звичайним   глядачам   стає як мінімум некомфортно відвідувати футбольні матчі. До речі, про кількість вболівальників на російських стадіонах. Усім охочим достатньо просто заглянути у   статистику відвідуваності   на матчах українських та російських футбольних грандів, аби переконатись, що наші команди   мають більшу популярність серед вболівальників. Для прикладу візьмемо три топ-клуби з кожної країни : «Зеніт», «Спартак», «ЦСКА» від Росії, та «Шахтар», «Динамо», «Металіст» від України. Розглянемо середні показники відвідуваності    на домашніх матчах кожної з цих команд.

Ось, про що говорить статистика : ФК «Шахтар» – близько 30 000 глядачів, «Динамо» – 23 000, «Металіст» – 21 000 (Україна). Щодо російського футболу, то показники   дещо гірші: на матчах ФК «Зеніт» – трохи більше 19 000 глядачів, «Спартак» – більше 17 000, «ЦСКА» – близько 15 000. Дивно, але тому ж «Тереку» чи «Кубані»   легко вдалося перейти межу у 20 тисяч вболівальників.

Щоправда, ці показники далеко не нові, а лише за сезон 2012-13 р. Втім, наштовхує на певні висновки, правда ж? Якщо говорити про команди із середини   турнірної таблиці,  російського чемпіонату, то ті і більше людей на трибунах збирають, і показують кращі результати від наших; часто потрапляють у   першу п’ятірку. Таким чином, лідери у російському футболі   регулярно змінюються. В українському навпаки,   щороку на верхніх сходинках бачимо одні і ті ж команди. Інтрига відсутня.

Одна із основних ознак сильного чемпіонату – сильні талановиті гравці. Недешеві футболісти світового рівня.

Чи багато таких футболістів виступають за російські клуби? Можна на пальцях перелічити, та й ті здебільшого прийшли, щоб швидше грошей заробити, що їм і пропонують багаті власники клубів. Найчастіше вибір падає на «Зеніт» і «ЦСКА». До 2012 року своєрідним «притулком» для футбольних зірок-ветеранів був «Анжи» із Махачкали. Футболісти, знаючи, що   у найближчі кілька років   не досягнуть високих результатів, під впливом   багатомільйонних контрактів продовжували масово переходити у цей маловідомий клуб.

В Україні ситуація з цим ще гірша. Навіть пропонуючи   пристойну зарплатню, наші українські гранди «Динамо» та «Шахтар»   майже завжди   отримують відмову від відомих гравців, які   радше віддають перевагу Чемпіонату Туреччини, скажімо.   То ж зірок з неба не хапають ні в російському чемпіонаті, ні в українському, хоча в Росії   гравців світового рівня   однозначно більше. Нехай і легіонерів.

Розглядаючи два чемпіонати , варто   звернути увагу і на результати національних команд. На жаль, радіти тут нічому. Найбільше досягнення Росії – півфінал на Чемпіонаті Європи у 2008 р, України – 1/4 фіналу Чемпіонату світу у 2006 р. Ось і всі здобутки. Зараз Збірна України з футболу посідає 19 місце у загальному рейтингу національних команд, натомість Збірна Росії лише на 30 місці.

А тепер трішки про фінансову сторону.   Неодноразово чув від вболівальників різних команд, що найчастіше виграє той, у кого більше грошей. І думку цю спростувати   важко, адже маємо безліч прикладів, де саме гроші є головним фактором у здобутті успіху( «Барселона», «Реал Мадрид», «ПСЖ», «Баварія». «Манчестер Сіті»).

І це логічно, бо сильних футболістів, які здатні вигравати трофеї   без солідних інвестицій  не придбати. Але маємо й невдалий приклад . Російський «грошовий мішок» «Зеніт», вже давно спростував цю популярну тезу і продемонстрував, що навіть володіючи величезним бюджетом, не завжди вдається   потрапляти на вершину футболу, і якщо донецький «Шахтар» зі своїми потужними фінансовими можливостями регулярно посідає першу сходинку бодай   серед українських команд, то «Зеніт» часто обмежується другим місцем у Прем’єр-лізі Росії.

Загалом, футбол в Росії, це справа така ж неприбуткова, як і в Україні. Команди існують завдяки   постійним грошовим інвестиціям від своїх власників, і лише левову частку доходів   отримують від реалізації прав на телетрансляцію, а також   з продажу квитків. Для прикладу, в Англії або в Іспанії провідні команди можуть розраховувати на прибуток від реклами та контрактів зі спонсорами ледь не у 200 млн.доларів на рік.

Після таких   порівнянь подумки запитуєш себе « у чому ж така явна перевага російського футболу?», але згодом згадую, що для наших сусідів « великая страна великая во всём»

Віталій РОМАНЮК

Loading Facebook Comments ...

Submit a comment