Чому Росія не Америка?

In Архів

Що не так з цією країною? Відповіді на ці та багато інших актуальних запитань знаходимо в книжці російського (!) публіциста Андрія Паршева.

Твір присвячений доведенню того, що через особливості Росії (суворий клімат і великі відстані) для неї неприйнятна ліберальна модель ринкових реформ, а їх продовження призведе до вимирання значної частини населення і розпаду держави. За словами самого Паршева, спочатку він хотів назвати свою роботу «Книга для тих, хто залишається тут», проте видавець наполіг на поточній назві – «Чому Росія не Америка».

Звісно, в кожній країні є свої переваги і недоліки. Недолік США – низький рівень державного утворення, нестача Сінгапуру – висока вартість землі, мінус Ізраїлю – дорога вода, недолік Таїланду – сильна спека, нестача Кореї – відсутність творчої системи освіти, недолік Росії – … зимові морози? Але ж у кожного народу є і свої достоїнства, що дозволяють йому конкурувати на світовому ринку. І кожна нація плекає свої гідності і прагне придбати нові. Що плекають росіяни? На думку автора – абсолютно нічого. Ця нація приречена (у чому я особисто не погоджуюся з Паршевим). Проте, не буду заперечувати, що на мене справило враження вміння автора переконувати і його володіння мистецтвом риторики.

Неважко зрозуміти, що ключовим моментом в міркуваннях публіциста є витрати виробництва та їх вплив на конкурентоспроможність бізнесу. (Причому Паршев ставить знак рівності між конкурентоспроможністю і рентабельністю). Він пише, що неконкурентоспроможність російських товарів відбувається не від низької якості, адже якість і конкурентоспроможність – це різні речі: «На світовому ринку, грубо кажучи, можна діряві шкарпетки прямо з ніг продати, треба тільки призначити правильну ціну і гарно розрекламувати», – говорить автор.

Не можна не погодиться з Паршевим у тому, що природні умови в Росії суворіші, ніж у багатьох інших країнах, і це впливає на витрати виробництва товарів. Наприклад, через морози в Росії необхідно більш капітально будувати будівлі і більше енергії витрачати на їх обігрів. Однак не все так погано в Росії, як може здатися на перший погляд. Розмірковуючи про вартість обігріву та капітального будівництва, Паршев забуває про на порядок більш дорогу в ряді країн прісну воду, яка використовується в технологічних процесах; про витрати на кондиціонування повітря; про витрати на сейсмостійкість споруд на значній частині тих же Сполучених Штатів; про дорогу землю (наприклад, у Кореї); про необхідність зміцнення будівель у зв’язку з нерідкими тайфунами і ураганам; про витрати на запобігання шкоди від зливових повеней в Європі – і так далі, продовжувати можна нескінченно.

Що думають про книгу самі росіяни? Звісно, більшість патріотів засудили твір Паршева, можливо, тому, що не уважно читали його, а, можливо, тому, що не задумалися як слід над прочитаним. Авжеж, критиком бути легше. На противагу більшості: «Це одна з небагатьох книг, яка змінила мій світогляд. Книгу прочитав, будучи студентом на третьому курсі і через кілька років ставлення до книги не змінив. Після прочитання я не зміг як раніше дивитися новинні програми і багато інших телепередач, читати газети і т.п. Навіть на моє навчання книга сильно вплинула. Майже по всіх економічних предметах готував реферати, спираючись на тези Паршева. За іронією долі працюю в одній з найбільших російських нафтових компаній. Обговорював книгу на внутрішньому порталі організації. Більшість співробітників згодні з тим, що нафти залишилося на лічені роки, далі собівартість нафти непомірно зросте і Росія опиниться в повному лайні (хоча, про що це я, ми вже там)…»

wetjEgYHiAE

 

Кожен українець має прочитати цю книгу. Перш за все, твір цікавий тим, що він нагадує такий собі посібник з відповідями на актуальні запитання щодо причин агресивної поведінки Росії. Основне питання можна сформулювати так: агресивна нинішня Росія тому, що її очолює така людина, як Володимир Путін, що володіє якимись специфічними психологічними особливостями, або ж Росія агресивна тому, що в її історії або самій природі закладено щось, що об’єктивно спричиняє цю країну на шлях зовнішньої експансії?

Аналітики доводять, що причина агресивності Росії криється в поєднанні трьох основних чинників, що входять між собою в резонанс, внаслідок чого сучасна Росія являє собою значну загрозу сусіднім країнам і світовій системі безпеки в цілому. Мабуть, першим таким фактором можна вважати суб’єктивний, психологічний фактор, пов’язаний з психологією президента Путіна, що знаходиться на вершині авторитарної ієрархії влади, рішення якого визначають зміст і напрям зовнішньої політики російської держави. Другим фактором, що визначає агресивність Росії, можна назвати соціально-психологічний, оскільки тут ідеться про особливості масової психології більшості російського населення. І, нарешті, зрозуміти повною мірою агресивність Росії можна лише звернувшись до такого об’єктивного фактору, як її географічні розміри. Одним словом, Росія зараз повторює історію СРСР, тільки в зменшеному масштабі.

А що буде з Росією, коли Путіна не стане? Якою буде післяпутінська Росія – чи не єдине цікаве запитання нашого часу, оскільки з Росією путінської все, загалом, ясно. Можна сперечатися про те, як саме вона перетвориться на післяпутінську, чи буде тут силовий сценарій або все обійдеться мирний шляхом, чи буде якийсь аналог Кримської війни, чи буде країна гнити ще два, три, чотири роки, а то й усі десять; це цікаво, але не принципово. Принципова, на мій погляд, загальна, нехай приблизна картина цієї іншої Росії. Зрозуміло, можливі й інакші варіанти – життя багатше і різноманітніше за будь-які наші припущення. Безперечно одне: при владі після Путіна не буде ні одна з тих політичних сил, які опонують йому сьогодні.

Таким чином, підсумовуючи все вищезазначене, можна зробити висновок, що путінському періоду контрреформ залишилося в будь-якому випадку від сили 5-6 років, після чого перед Росією неминуче стане завдання по вестернізації суспільства і держави, плюс, повернення в лоно західної цивілізації. У міжнародному плані таке повернення означатиме, що Росія буде змушена позбутися від зовнішньополітичної агресивності і стати нормальною цивілізованою державою, яка поважає не право сильного, а силу права у міжнародних відносинах.

 

Марина ТАМБОВЦЕВА

Loading Facebook Comments ...

Submit a comment