Події на Донбасі очима очевидця

In Архів

Він один із тих, хто сьогодні на Сході ризикує своїм життям і захищає Україну. Людина, що вже кілька місяців поспіль   не знає спокійних ночей і мріє про рідний дім . Олег працював при штабі АТО. Йому 21. Не генерал і не майор, не командир, а звичайний   водій, якому теж кортить поділитись власними думками, переживанням. Із власного досвіду розповідає про жахливі часи війни, як кажуть, інформація з перших вуст, така, яка є насправді, не спотворена і не прихована телебаченням.

З військовим вдалося   поспілкуватись під час ротації. Олег був небагатослівним, і зовсім без емоцій.   Усе це, мабуть, залишилось   на Донбасі.Розмова розпочалась із   розповіді про те, як він   потрапив на Схід.

–       Я доброволець. Разом зі своїми бойовими товаришами попросив керівництво військової частини відправити   нас в зону АТО.   Зі мною вирушили ще 10 військових. Усі вони з Тернопільщини, мої давні приятелі, з якими я товаришував ще у школі.    Коли у мене тільки з’явилось таке бажання, я й гадки не мав, яку роботу доведеться виконувати у зоні бойових дій, тому   часом відчував страх через нестачу інформації. Вже по приїзду до кінцевої точки призначення нам повідомили, що найімовірнішеми працюватимемо водіями мобільного відділення у штабі АТО. Тож з цього моменту нашим постійним місцем дислокації став Краматорськ, Донецька область

Перш за все мене цікавила   реальна ситуація, так би мовити, події очима солдата, бо набридло слухати «грандіозні оди» деяких українських ЗМІ. Коли я почав розпитувати у нього про те, що зазвичай через різні причини залишається за кадром, Олег доволі   швидко відтворив   найжахливіший день із служби в зоні АТО.

–       Ви, мабуть, думаєте , що страшні речі там відбуваються лише з тими військовими, які безпосередньо беруть участь у бойових діях? Це не так, – заперечує солдат. – Майже всі учасники АТО   рано чи пізно переживають щось жахливе, що важко витримати людині із слабкою психікою. На телебаченні замовчують дуже багато інформації. Можливо, самі ж не знають усього, можливо, роблять це навмисно. Кожного дня ми прокидаємось з надією без втрат виконати свою роботу і до вечора повернутись у повному складі до штабу. Немає взагалі гарантій, що машина з особовим складом не наїде на міну, чи не попаде під обстріл. Це неможливо контролювати. Я – водій мобільного відділення, але за час служби бачив таке, від чого люди, які сидять перед екранами телевізорів втрачатимуть свідомість. Зокрема, останні мої дні перед ротацією видались надзвичайно важкими і неприємними. Коли мої друзі повертались з бойового завдання з Дебальцевого, їхню колону обстріляли з БТРа. Кілька машин з особовим складом одразу перекинулись. В одній з них перебували двоє моїх товаришів. Прилетів ще один артилерійський снаряд. На жаль, осколки влучили прямо в обличчя моєму другові. Ось тоді настає саме той момент, коли іншим бійцям потрібно перебороти шок і негайно   надати допомогу. Мого товариша досить швидко привезли у лікарню, але через день той загинув. Йому було 19. Інший залишився неушкодженим. Тут все зовсім по-іншому…

Вже в момент   розмови мені стає ніяково від того,   що поступово руйнуються власні, очевидно вигадані   переконання, які  допомагали деякий час зберігати спокій. Далі Олег розповідає про психологічні перешкоди.

–       Насправді, спочатку дуже важко прийняти для себе ось таке життя , яким уже рік живуть військові у Луганській та Донецькій областях, адже у тебе забрали спокій і мир. Час йде повільно. Постійно переслідують погані думки. Але з кожним днем війна тебе загартовує. З часом ми стаємо більш сміливими, і вже не відчуваємо того страху, який був у перші дні.   Знаєте, я вже кілька місяців пробув у Донецькій області, недалеко від лінії бойових дій, але надалі дивуюсь багатьом речам. Бувало, йду    по злітно-посадковій смузі військового аеропорту і чую, як наші розвантажують «Урал». Підходжу  ближче – виводять двох «сєпорів» ( так він називає сепаратистів, терористів). Їм близько 14 років. Як виявилось згодом – це їхня розвідка. Невже на війні дійсно « все средства хороши» ?

Розповідаючи   про пережиті події, військовослужбовець помітно нервує, хоча згодом запевнив, що це тимчасово. Я спробував дізнатись, що на його думку може допомогти   нам у війні.

–       Озброєння з Європи, – відповідає, як і більшість військових. – Сучасної стрілецької зброї у бійців майже немає, протитанкової теж. Важкої техніки дуже мало. Половину з тої, що недавно передавав П. Порошенко розбили. Усім іншим ми забезпечені, хоча у   деяких бійців є проблеми з формою.

На цьому ми завершили нашу коротку бесіду і попрощались. Через кілька тижнів Олег знову повертається на службу. Спокій   замінять постійні обстріли. А у мене після цієї розмови виникло ще більше запитань, але сподіваюсь, поговоримо про це вже після війни.

 

 

Віталій РОМАНЮК

Loading Facebook Comments ...

Submit a comment