Донбас зсередини. Коли немає води

In Архів

Коли живеш в 21 столітті, сприймаєш всі людські блага як належне. Прокидаючись зранку, ти точно знаєш, що зможеш прийняти теплий душ, розігріти собі сніданок, подивитися новини, перевірити повідомлення у соціальних мережах… Так, комунікації можуть час від часу вимикати, не сперечаюсь, але в більшості випадків нас хоча би про це попереджають. Щиро кажучи, зараз я з посмішкою згадую про те, як зазвичай обурювалася, коли у Львові вимикали воду чи світло, на якусь годину-другу.

jYW3Ii_F1IQ

А тепер уявіть собі таку картину: 4 місяці без води. Холодної, гарячої, теплої – ніякої. І це не сторінка з життя якогось африканського плем’я, це – Україна, 2014 рік. А почалося все так. Якось спекотним літнім днем, в розпал бойових дій на Сході, цілеспрямованому обстрілу піддалися основні об’єкти водопостачання регіону. Через це комунальне підприємство «Вода Донбасу» перейшло на резервні джерела водопостачання – водосховища, води з яких вистачило всього на тиждень. Працівники заговорили про катастрофу. «Пошкодження напірних трубопроводів просто жахливі. Виїхати на місце аварії немає можливості через постійні обстріли. Ризикувати життями наших співробітників ми не можемо». До всього хорошого, також були знеструмлені й насосні станції Південно-Донбаського водогону. Як каже моя знайома – просто прекрасно. Більше півмільйона людей залишилося без води. І це влітку. В засушливу спеку +30 (+35). Хто був на Сході – напевне, знає, що клімат тут «не подарунок».

8fQTWrG9nCs

 

Сухі вітри, ніякої вологості і ніякого тобі дощу. Що робити? Який вихід із ситуації? Чудову пораду жителям Донбасу дав пан Яценюк:

«А навіщо щось ремонтувати, якщо вони знову все підірвуть?» – цинічність, з якою відреагував на проблему наш прем’єр-міністр просто довела мене до ручки. Легко казати, коли з крану тече вода, джакузі наповнене до країв та ще й басейн тільки от зранку почистили – можна розслабитися після «важкого» трудового дня. Тим часом, поки хтось розслаблявся, хтось куштував мідії на елітному фуршеті закордоном, а хтось розтринькував гроші на черговий автомобіль – в моїх співвітчизників почалося «веселе життя», основним питанням якого стало – де роздобути воду?

D6dPAxcQoD4

Варіант 1 – колодязь. В моєму місті є декілька колодязів, котрими ніхто не користувався добротний відрізок часу. Відповідно, вода в них не оновлювалася і потребувала як мінімум хімічної експертизи. Але, впадати в такі крайнощі новогродівці не стали і почали викручувати стільки води, скільки могли фізично віднести додому. Люди стояли в чергах не хвилинами, не годинами – добами (!) доходило навіть до того, що доводилося спати на землі біля тих колодязів. Спершу, ситуація здавалася доволі дружелюбною та спокійною, проте скоро почала загострюватися: хтось приходив з маленькими дітьми і вимагав пустити їх без черги, хтось не заплатив за чистку колодязя – і все-одно хотів набрати води, хтось прийшов з «чужого району»… сварки і паніка. Доходило навіть до бійок. Бійки за воду! День і ніч люди чергували біля колодязів, щоб набрати дорогоцінну воду. А вода максимум була придатною для технічних потреб: каламутна, з незрозумілим присмаком, вперемішку з піском. Страшно було спостерігати, як 5-6-річні дітки, нудьгуючи з батьками в черзі декілька годин під палючим сонцем, щасливими йшли додому, гордо несучи в маленьких ручках пластикове відерце з-під морозива, наповнене водою…

zm5xWNRKpT4

Варіант 2 – операція «баклажки». Для новогродівців, котрі мають якесь відношення до шахти – ідеальний варіант. Справа в тому, що на шахтах, зазвичай, є резервні запаси води, а ще так звані свої свердловини. Тому кожен охочий міг спокійно приїхати на шахту, зі своїми баклажками (або іншим посудом) і набрати воду. Увага – БЕЗКОШТОВНО. Вода з шахт – криштально-чиста, її можна пити, на ній можна готувати. Але, знову ж таки, щоб проробити таку «операцію» треба мати свою машину, що доступно далеко не кожному, а інакше – ніяк. В середньому, на родину з 3 людей в день потребується 3-4 таких 5-літривих баклажок (і то, це, якщо бути досить економними). Помити посуд, приготувати їжу, елементарно – помитися. Я вже не кажу про прання чи прибирання хати. В легкову машину можна вмістити 50-60 таких баклажок. Робимо математичні обрахунки далі: запасу води після 1 такої поїздки на шахту вистачить, грубо кажучи, на 2 тижні. Це якщо одна родина. А ще треба допомогти стареньким батьками – дідусям і бабусям, котрі просто не в змозі робити це самостійно.

Варіант 3 – власна свердловина. Коли почалися проблеми з водою, деякі мешканці мого міста пробурили собі в дворах (якщо приватний будинок) і біля багатоповерхівок свердловини. Таке задоволення не з дешевих. Буріння метру землі зі всіма комунікаціями коштує +(-) 400 грн., + встановлення фільтрів, + вартість труби, яка залежить від матеріалу, + хімічний аналіз в лабораторії (300 грн.), + додаткові затрати (500 грн.). Разом виходить десь під 24 000 грн. Погодьтеся, по кишені далеко не кожному, враховуючи нинішні зарплати, ціни, курс валют. Але, в принципі, для мешканців квартир – досить хороший варіант – скинутися на свердловину для всього будинку. Хоча й вислів «дешево і сердито» – точно не про цей випадок.

-         Марин, як батьки? Яка там ситуація?

-         Ну, так собі, – кажу, – води немає третій місяць…

-         Тобто… взагалі?

-         Взагалі.

-         Навіть холодної?!

-         …

Після таких розмов, я все більше переконувалася: поки не відчуєш чогось на власній шкурі – навряд чи зрозумієш в чому справа. Заради експерименту спробуйте колись на дозвіллі не користуватися водою з-під крану хоча би день. І ви переконаєтеся, що якісь життєві проблемки в порівнянні з цим – просто дрібниці.

Та, як виявилося згодом – відсутність води це був лише початок. Минуло літо, наступила осінь. Десь в листопаді місяці «Вода Донбасу» приголомшила людей новиною – вода буде. Оскільки, саме в цей період відбулася передислокація військ на іншу територію, ремонтникам вдалося залагодити проблеми з водопостачанням та запустити систему в хід. Щастю мешканців Новогродівки, та й всієї Донецької області не було меж. Листопад, грудень, січень. Люті морози. «Добре, що хоч вода є…» – тішилися в місті. Та 27 січня «літня історія» повторилася. Бойовики вкотре цілеспрямовано обстрілюють фільтрувальні станції, водонапірні вежі, насосні установки. От тільки весь жах ситуації був набагато масштабнішим, ніж влітку. Немає води – відповідно немає опалення. Залишається тільки один вихід – обігрівачі. Аж раптом…

«Хай там заткнуться, бо зробимо так, що й світла не буде!» І слово своє таки стримали. До обстрілів з «градів» поблизу села Піски, на той час я вже звикла. Коли вітер західних – пострілів майже не чути, коли східний – таке враження, що перестрілка відбувається просто в тебе на подвір’ї. Але вибухи в той день були особливо потужними. За 7 км від Новогродівки є таке місто Курахове. Там знаходиться Курахівська ТЕС, яка постачає електроенергію майже на всю Донецьку область. Це і стало метою бойовиків. Тоді вони обстріляли містечко реактивними снарядами, а хвиля від вибухів була настільки потужною, що в моєму будинку тремтіли вікна (до речі, дехто з моїх сусідів навіть позаклеювали собі шибки хрест-нахрест, ну знаєте, щоб не повилітало скло, в разі чого. Коли перший раз побачила це, йдучи по вулиці, було таке відчуття, ніби потрапила на зйомки якоїсь воєнної кінострічки). Та війна була справжньою: без декорацій і прикрас. Ніколи в житті не забуду цей момент. Це був вечір. Ми сиділи з татом і мамою, дивилися телевізор. Аж раптом шалені вибухи. Ми просто не знали, що нам робити і куди бігти. Емоції, звісно, не передати словами: з одного боку щиро віриш, що це десь далеко, а з іншого – реально розумієш, що ще от-от, ще трохи – і все навколо тебе розлетиться на шматки. Розгубленість просто неймовірна. Шалений страх за своїх близьких. Автоматично вмикається інстинкт самозбереження. Лягати на підлогу? Бігти в підвал? Рятуватися! Головне взяти себе в руки, і, заплющивши очі, молитися… просто молитися, щоб цей клятий снаряд не прилетів в твій будинок. Перед очима миготять страшні картини вщент розбомблених хат з ще палаючими дахами, і плачучих людей поряд з ними, в яких не залишилося нічого… Як повідомили пізніше в новинах, постраждалих серед місцевих жителів в Кураховому в той день не було… але хтозна.

pqXG-wbQOb0

Ми часто не задумуємося над тим, як живуть інші люди – неважливо – з іншої сторони планети, чи в іншому куточку країни. До моєї поїздки додому я теж в повній мірі не розуміла всієї ситуації. Як це, війна? В голові не вкладається. Повернувшись до Львова, я почала цінувати прості, буденні речі. Чого, зрештою, і вам бажаю.

 

 

Марина ТАМБОВЦЕВА

Loading Facebook Comments ...

Submit a comment