Нерелігійний Схід: міф або реальність?

In Архів

Українець – дуже віруюча людина. Щоправда, не в усіх регіонах. На Заході – ходять в церкву кожної неділі, на Сході – коли вже є час. А оскільки його немає майже ніколи – відкладають на великі релігійні свята. Та чи так це насправді?

Сьогодні релігійне питання викликає великий інтерес українського суспільства. Дослідження особливостей релігійної ситуації, в тому числі в Донецькій області, є досить актуальним з огляду вирішення проблем досягнення духовної єдності суспільства, встановлення релігійного миру та міжконфесійної толерантності. Певну зацікавленість викликає й питання розвитку в населених пунктах Донеччини православних громад, які відіграють важливу роль у духовному житті того чи іншого міста або села, але про які практично відсутні наукові матеріали.

q3EhY0b5i-0

Процес релігійного відродження, який розпочався на межі 1980-90-х років в Україні мав як вагомі позитивні здобутки, так і проблеми. До останніх, поміж іншого, відносять гострі конфлікти між конфесіями, в тому числі православними. Протистояння між УПЦ МП та УПЦ КП спостерігалося в різних куточках України. Разом із тим, державні та релігійні діячі докладали певні зусилля для стабілізації ситуації в релігійному житті.

Стосовно мого рідного міста Новогродівка, яке знаходиться лише в 30 км від Донецька, варто відзначити безконфліктність співіснування двох православних гілок. Хоча священики й не підтримують тісних відносин, кожен з них зайнятий власною справою, та не робить шкоди іншому. Прості парафіяни здебільшого толерантно ставляться до почуттів представників інших громад. Безумовно, кожна парафія йде своїм шляхом, а люди обирають ту церкву, яка їм ближча.

DVOWAK5RHR0

В цілому ж, можу з впевненістю сказати, що мої співвітчизники тяжіють до церкви. Якщо раніше переважну більшість прихожан складали люди похилого віку, то тепер серед них є і діти, і молодь. Утім наповнюваність храму кожного разу різна. Кількість парафіян постійно змінюється. Та як би там не було, на сьогоднішній день найбільш відвідуваним у місті є Свято-Покровський храм.

Після відкриття церкви святої Варвари в селищі Рубіжне, неподалік від Новогродівки, її постійно відвідували близько 20-25 (!) людей – нечувано мала кількість для заходу України. Нині, на жаль, ця цифра зменшилася. Деякі люди перестали ходити туди тому, що відвідування храму стало їм не по кишені – адже за останні два роки помітно збільшилася плата за церковні послуги. На мою суб’єктивну думку, прейскурант у храмах УПЦ певним чином відіграє негативну роль у сприйнятті деякими людьми православної церкви. Загалом же парафії живуть за рахунок плати за треби, пожертв прихожан та спонсорської допомоги.

qGRB8M-tF-U

Новогродівці віддають перевагу УПЦ МП – чи то за інерцією, чи то за звичкою. Стосовно ж розвитку громади УПЦ КП – тут взагалі досить важко сказати про її подальший розвиток. Вона здається доволі замкнутою, хоча про існування в місті української церкви (так її називають жителі) знають майже всі. Але небагато хто може відповісти, в чому різниця між Київським та Московським Патріархатами. І хоча в свята у Свято-Введенському храмі можна побачити місцевих мешканців з найближчих вулиць, кількість постійних парафіян тут дуже мала і представлена, як і раніше, вихідцями із Західної України, переважно людьми похилого віку.

Крім православних парафій у місті працюють три громади протестантського напрямку: Церква Віри Євангельської, Свідки Ієгови, Церква християн адвентистів сьомого дня. Отже, як не дивно, кількість протестантських громад складає половину загальної чисельності діючих релігійних організацій міста. Напевно, їхнє майбутнє виглядає не безперспективно.

gTWWj6TEGT8

Цікавими з огляду на подальший розвиток православ’я виявляються результати соцопитування старшокласників стосовно виявлення їхніх релігійних поглядів. Опитування було проведено мною ще в грудні 2012 року, участь у ньому взяли 203 людини – учні 9, 10, 11-х класів загальноосвітніх шкіл Новогродівки. В цілому дослідження показало, що молодь вагається в своєму духовному виборі.

Так на питання «Чи віруюча ви людина» в повній мірі віруючими назвали себе 82 учня. Трохи віруючими – 110, що є більше половини всіх опитуваних. Втішає, що невіруючими визнали себе лише дев’ять осіб. До УПЦ МП належить половина старшокласників – 101, УПЦ КП – 37, інших релігійних напрямків – 16, не обрали жодної конфесії 46 чоловік. Лише п’ять осіб відвідують церкву постійно, 158 відвідують нерегулярно, у великі свята. Утім у даному випадку скоріш напрошується висновок про те, що освячення води, паски або яєць учні і вважають відвідуванням храму.

Втім, аналізуючи результати опитування, слід брати до уваги той фактор, що релігія є особистою справою кожного. Тому, можливо, важко виявити реальні погляди школярів, оскільки сьогодні, піддаючись тиску сучасної громадської думки, навіть невіруючі можуть назвати себе віруючими. Разом із тим результати опитування свідчать про певну неусталеність релігійних поглядів молоді, її малу обізнаність з традиційним православ’ям. На мою думку, розвиток православних громад у першу чергу повинен бути направлений на роботу з молоддю, пошук діалогу з нею. Бездуховність сучасного суспільства, відсутність моральних авторитетів для переважної більшості молодих людей призводять до їхньої духовної деградації. І саме в таких невеличких шахтарських містечках із складним соціально-економічним становищем церква може відігравати значно більшу роль у моральному просвітленні людей. При цьому її діяльність слід організувати у такий спосіб, щоб вона стала зрозумілою і близькою для більшості юнаків та дівчат. Це, наприклад, стосується організації поїздок, подорожей, семінарів та «круглих столів» за участю духовенства і молоді, влаштування духовного відпочинку і, загалом, щоденного спілкування зі священиками. Особливо гостро це питання стоїть у східних регіонах України, де церква поки що не набула для молоді тої значущості, як, наприклад, Українська Греко-Католицька церква на Заході країни.

1EGEHwgkS0U

Тож, як бачимо, не все так погано, як здається на перший погляд. Ходити в церкву чи ні – вибір кожного з нас. І тут не стоїть питання: чи потрібна релігія. Тому що без релігії нікуди, релігія потрібна як джерело якихось моральних і етичних норм. У людини є в свідомості певний релігійний зміст і вона намагається провести своєрідну ідентифікацію свого внутрішнього змісту, зараховуючи себе до якоїсь релігійної системі. Релігія не просто потрібна, вона є, вона функціонує, діє і завжди буде. Питання в іншому: а чи потрібно оптимізувати релігію на рівні свідомості, чи потрібно свідомо зараховувати себе до якоїсь релігії, слідувати якимось догматам. Головне, щоб людина була хорошою – добро робила, жила по совісті.

 

Марина ТАМБОВЦЕВА

фото: Інтернет

Loading Facebook Comments ...

Submit a comment