У гармонії з Богом. Практичні поради отця Всеволода Симоненка, капелана Гарнізонного храму свв. апп. Петра і Павла

In Архів

Піст – це особливий час для примирення з Богом, коли цeрквa рекомендує більшe увaги приділяти мoлитві, читaнню Святoгo письмa, відвідaнню бoгoслужінь і спрaвaм милoсeрдя.

Та саме зараз, в складний економічно та психологічно, період, все частіше чуємо про зневіру та страх, який охоплює за своє майбутнє: ціни зростають, робочі місця рекордно скорочуються. Люди схвильовані чи матимуть можливість забезпечити себе найнеобхіднішим. Що порадите українцям для повернення спокою у їхнє життя?

Передовсім, треба поставити собі питання, що є причиною, а що – наслідком. Адже коли в державі триває війна, яка є не лише певним збройним конфліктом певних країн – у це втягнений весь народ. Питання у тому чи кожен з нас не доклався до того, аби ця війна почалась. З огляду християнської духовності ми знаємо, що першопричиною будь-якого зла чи проблеми в її, навіть економічно-політичному вияві, є гріх. Він немовби акумулюється і залишає певні сліди в нашій людській природі.

Якщо ми поглянемо на перші сторінки Святого письма, ми помітимо ту ідилію, яка існувала. Бог створив Небо і Землю, створив Людину і поблагословив її на добро. Спочатку вона зі всім жила в гармонії, в мирі. Навіть між цими поняттями можна поставити знак рівності, адже гармонія – це завжди мир. В раю не було жодних катаклізмів, смертей, воєн і ця гармонія з навколишнім тривала допоки не почалося гріхопадіння, перший гріх, який тягне за собою перше вбивство – Каїн убиває Авеля. Вже тоді невинні люди позбувалися життя через те, що інші втратили мир.

Заглиблюючись в основи людського життя, ми помічаємо, що будь-яке зло має наслідки. Часто ми не розуміємо самі себе, навколишніх, того    Всесвіту, який створений, аби підпорядковуватись людині, бо так Господь задумав. Людина деградувала, бачимо певний регрес. І коли є вже такі прояви, як економічна нестабільність, непевність в майбутньому – це радше походить з непевності нашого минулого. Тоді відповідь є очевидною – якщо ми прийдемо до витоків, повернемось до того ідеального стану, який є цілком реальним, а не утопією, тоді й Господь подарує мир, бо знаємо, що він милосердний і прощає усі гріхи. Кожен, хто хоче бути з Богом, здатен той мир в собі створити знову. Відповідно тоді на рівні усього суспільства, між народами зможе настати гармонія. Тут питання лише в нашій готовності до цього.

Із самого початку військової агресії, вельми багато чуємо нарікань та, навіть, прокльонів,в сторону простих росіян, (при цьому вони з нами однієї віри), буцімно, вони, винні також, а не лише керівна верхівка. Яким чином варто доносити до людей, що насправді більшість росіян, як і ми, не хоче цієї війни? Який, на Вашу думку, правильний вихід з цієї ситуації?

Повторюючись, скажу, що людина втрачаючи внутрішній мир створює навкол себе хаос. Коли є певний вияв злоби – прокльони, агресія, – це не стільки проблема того, до кого вони скеровані, а в більшій мірі, того, хто це породжує.

Мусимо для себе визначити, з ким маємо справу, – з тим, хто ще шукає Господа в собі, чи з таким собі «сеператистом»,( сміється – авт), повсталим дияволом, який повстав супроти Господа, маючи на меті утвердити свою гординю та свою імперію.

В кожного в душі час від часу є процес відторгнення територій, які ми готові віддати дияволу, де панує злоба. Ми повинні для себе увсідомити, чиїми союзниками є. Диявол давно переможений Господом,тоді навіщо обирати його сторону, адже Господь обіцяє усім, хто буде з ним, спокійну, мирну вічність.

В ситуації, коли є певні емоційні вияви, ненависть в бік певного народу, варто пригадати, що на його місці міг бути будь-який інший народ. Тим більше, ми і так знаємо, що у цій війні беруть участь не лише росіяни, а й представники інших держав.

Тож, для того, аби дуже легко дати собі раду у тих емоціях, варто відповісти на одне питання – чи я хочу бути з Господом, бути його союзником, і тоді все інше відійде на задній план.

Досі триває мобілізація до лав АТО. Багато людей різного віку отримують повістки. Дехто, покинувши все – роботу, рідних, поспішає на схід, ніби чекав, та все ж не наважувався. Проте, велика частина людей вагається – йти на війну чи шукати шляхів для уникнення, оскільки боїться за свою сім’ю, за залежних від себе близких. Що порадите цим людям аби вони зробили правильний вибір?

Власне у самому питанні є ключ до відповіді. Якщо я хвилююся за свою родину, за її майбутнє, то чи я готовий просто сидіти, склавши руки, чи я готовий щось робити. І тому ми не дарма говоримо про тих, хто віддав своє життя не лише за Батьківщину, а й за своїх ближніх, як про Героїв. Вони є Героями не лише пост-фактум, бо їх хтось убив, чи так належить віддати шану пам’яті, а тому, що його помисли були геройськими. Ці люди, ймовірно, керуються словами самого Христа – немає більшої любові, а ніж той, хто віддає своє життя за ближніх, – і цими ближніми є не лише наші рідні, а й співгромадяни. Можливо, не кожен буде наражений, на цю небезпеку смерті, чи навіть шкоду здоров’ю, але він готовий докладати зусиль і в інший спосіб – бути волонтером, забезпечувати оборону тилів.

Військо відображає свій народ, і ми самі вже бачимо, що наше військо є успішним, хоча не зацікавлені в агресії. Подвиги є, не лише з військової точки зору, але й з позиції людської.

Варто зрозуміти чи ми є тими хорошими співгромадянами, які готові поділяти усе, не лише в часи стабільні, а й коли настають труднощі.

У складний для країни час багато громадян хочуть допомогти нашим військовим. Ви, як Гарнізонний храм, завжди проводите збір коштів та закупівлі необхідного для наший героїв. Розкажіть, будь ласка, про проекти та плани на майбутнє, які будуть впроваджені в найближчий час та тривають зараз?

Продовжуючи тему героїзму, – зараз ми вирішили сконцеентрувати свої зусилля на допомогу пораненим і тим, хто потребує реабілітації. Мабуть, Ви, чули про успішну допомогу Ярославу Стецьківу, і це досягнення, яким ми тішимось, бо такі люди, жертовні люди, варті того, аби жити далі, у час коли те саме життя набрало, ще більшої цінності.

Також ми намагаємось багатьом військовослужбовцям, які потребують, психологічної реабілітації , в нашому ракурсі це добре було б назвати духовної реабілітації, допогти їм, збираючи їх на реколекції, проводячи дні духовної обнови, де вони можуть відновити свої моральні сили, повернути духовну рівновагу. Ми виїжджаємо подалі від будденності, від рутини, де можна розслабитися, – це монастирі з гарною природою, де побут не домінує, як це є у великих містах.

Віряни зараз готуються до одного з найбільших свят у церковному році – Пасхи. Розкажіть про святкові заходи та інші проекти , які плануються у Вашому храмі.

 Сама Пасха є дуже символічною. Христос, який прийшов поміж нас, не був жодним чином у чомусь винним, але його таки засудили і намірилились убити, – він добровільно на це погодився задля нас. Після його страстей настає воскресіння в знак того, що кожна жертва буде нагороджена. Все людство знову може бути в раю, через Христа знову туди прийти. Варто лише переосмислити своє життя.

Ось, приміром, великодній кошик, – зовнішній атрибут свята, є ознакою вдячності Богові, за те, що у нас є, за Божі дари, за те, що ми маємо можливість розділити їх з нашими близкими.

Ми плануємо просити людей, щоб вони також поділилися великоднім кошиком з військовослужбовцями, які тут на Яворівському полігоні проходять навчання, військову підготовку. Їх тут дуже багато, звідусіль, і вони б також хотіли пережити цю радість Христового воскресіння, Христової перемоги з іншими.

І наостанок, що побажаєте українцям з нагоди Христового Воскресіння?

Бажаю кожному, незважаючи на життєві обставини, все ж таки у цьому празнику Христового воскресіння побачити допомогу у поверненні того миру, що був спочатку, нехай він панує у серцях, у ділах, у стосунках з ближніми. Це насправді просте, але дуже глибинне побажання, яке, якщо кожен наміриться його досягти, буде великим досягненням.

 

Розмовляла Марія Савчук

Loading Facebook Comments ...

Submit a comment