Битва титанів, або хто за абсурд?

In Архів

Ми настільки звикли бачити на вулицях демонстрації, мітинги з плакатами певного спрямування, партійною символікою і сталими гаслами, що в голові навіть не вкладається те, що парад може бути не тематичним, а просто… ні про що. Саме такими і є першотравневі монстрації, які вже десять років мають успіх на території України та Росії.

Ми настільки звикли бачити на вулицях демонстрації, мітинги з плакатами певного спрямування, партійною символікою і сталими гаслами, що в голові навіть не вкладається те, що парад може бути не тематичним, а просто… ні про що. Саме такими і є першотравневі монстрації, які вже десять років мають успіх на території України та Росії.

 

Нещодавно відгриміли «міртрудмаївські» празники, люди провели ще одні вихідні незрозумілого походження на канапах, у місцевому парку-лісі зі смаженими сардельками, у центрі міста, де вкотре майстри з усієї країни демонстрували унікальні мила та засоби гігієни чи ексклюзивні іграшки та сувеніри, які можна придбати у першій-ліпшій крамниці за рогом.

А тим часом у Севастополі купка ініціативних людей розважалася по-своєму. Близько сімдесяти активістів вийшли на головну вулицю міста з плакатами і табличками абсурдного значення. Тут вам і «Гречка», викладена гречкою, і «Найму ведьмака», та інші речі, зміст яких зрозумілий тільки їхнім авторам. Головним став «Мы идем за вами», зроблений з прозорого жовтого поліетилену. Люди проводили так звану монстрацію – масову художню акцію, учасники якої використовують власну творчість для комунікації з іншими та вираження свого власного «Я». Монстрації – це абсурдне, на перший погляд, явище, позбавлене політичного змісту. Тим не менш, чи не є така форма демонстрації протестом проти закостенілої совєтщини, яка ще досі не викоренилась із наших голів, і, більше того, нападає на нас зараз з новою силою?

Те становище, у якому опинився Крим, певно, ненависний сон жахів для будь-якого західняка. Зараз ми можемо спостерігати, як до любого півострова повертається совковість з усіма своїми тяжкими наслідками та сліпим «ура-вперед-за родіну-мать». Хоча йдуть вони далеко не за «родіну». Більше того, вони взагалі не йдуть, а стоять на місці, чи то пак, дають крок назад.

Першого дня місяця травня цього року можна було стати свідком нерозуміння старшого покоління, яке вийшло «отмєчать празнік первова мая» того, як молоді люди ідуть з дивними плакатами і кричать незрозумілі гасла. Тут вам і звинувачення у тому, що це парад секс-меншин («Это геи и лесбиянкы! Они хотят ето легализовать!»), і звинувачення у тому, що молодь нічого не розуміє, та інші неприємні речі, зокрема, видирання головного баннера з рук монстрантів та нищення їхніх плакатів.

Порядні тітоньки та дядьки, які вийшли підтримати Росію, тримаючи «трікалор», наче оберіг, не розуміють, чому їм не дають святкувати таке любе і миле радянське свято. «У нас свой праздник!», – кричать їм активісти монстрації. І очі цих тітоньок округлюються в питанні «Што за абсурд?!». А й справді. Що це за абсурд? Прагнути повернутися у ярмо совка, лягти під Росію, знову носити кайдани усмішок «У нас всьо хорошо, всьо по плану» – ось вони, істині бажання українців, те, чого ми всі маємо прагнути. А самовираження людей, які вважають, що першотравневі свята вже давно не є комуністичними і мають перетворитися на звичайні свята для простих громадян, вартує того, щоб плюнути йому в обличчя. Адже це абсурд, хіба не так?

А тим часом, скоро День Перемоги, браття. Якої ж дози абсурду чекати від нього?..

Loading Facebook Comments ...

Submit a comment