А хтось дахами гуляє…

In Архів

У світі існує чимало хобі. Деякі популярні , а деякі – зовсім ні. Але це не означає, що вони менш круті. Саме сьогодні «Post Майдан» розповість про одне з таких дивних і водночас захоплюючих хобі.
roof – американське слово, яке дослівно перекладається як дах. Саме так. А з цього випливає хобі – займатись руфом або руфити – лазити по дахах. Таке хобі вподобає не кожен, адже треба бути сміливим і не боятись висоти. Ми знайшли людину, яка фанатіє від цього зайняття та погодилась поговорити з нами про це.
Його звати Віталій. Він молодий та активний. А найголовніше: повний енергії та бажання робити щось чудернацьке. Саме тому він руфить.

EjpSaDvKznc
- Розкажи, будь ласка, як тобі взагалі прийшло в голову мати таке екстремальне хобі?
- Ну колись я був дико депресивний і думав, що буде дуже класно стрибнути з даху.  Але коли я забрався на край даху,  я зрозумів, що насправді це дуже круто лазити по дахах.
- Яким був твій перший досвід?
- Чесно кажучи, я дуже погано пам’ятаю. Але, здається, мені було тоді років 10. І це був двоповерховий дитячий садок. Другий поверх якого вже і був дахом по суті. Ми з друзями залізли на якийсь сарай, по ньому перейшли і звідти вже стрибали на потрібний нам дах. І для нас це було настільки вражаюче! Висота там була метри 2, але те, що ти стрибаєш на похилий дах і тобі треба далі рухатись – ось це бомбезно. Але ми на той час фанатіли від фільму «Ямакасі» і нам дуже хотілось бути як вони. І нам було пофіг. Ми пострибали таки на той дах, потім прийшов сторож – алкоголік. Ми від нього ховались довго на балконі, потім він привів ще таких мужиків, і почав сваритись, щоб ми злазили.  А ми з переляку вирішили,  що треба тікати. Залізли на самий дах і почали бігти по ньому. Ти такий біжиш і думаєш : «О, в таких випадках люди зазвичай падають», і падаєш. (сміється) Але там була клумба м’якенька і ми всі в неї пострибали. Ось це був один з перших досвідів руфу.

AjinJLq3UCE
- А яким був найшаленіший досвід?
-Я багато де бував, але найвищий дах, який я підкорив – це Собор Святої Ольги та Єлизавети. Також є хлопці, які залазять на телевишку львівську (їх було декілька), але я чогось туди ще ні разу не навідувався. В принципі, я ще був на трубі на Сихові, вона теж досить таки висока. Але там багато хто буває, бо там собі лізеш по драбині та й лізеш. Але попри те, що ти лізеш так, за один проліт ти дуже змучуєшся. Ти лізеш десь півгодини і чотири рази мусиш зупинятьсь, бо руки просто не згинаються. От.  А ще ми з друзями були в Любліні і теж там трохи руфили. Заруфили старенький будиночок в центрі самого Любліна. Там були дуже круті дахи. І от  цей дах мав нахил десь так 60 градусів, а я до того зіштовхувався тільки з нахилом в 45 градусів. Я не знаю, як ми туди вилізли, якимось чудом просто. Бо ти лізеш і диву даєшся, як це тобі вдається лізти швидше, аніж ти з’їжджаєш  вниз. Але це було прикольно.
З якою періодичністю ти руфиш?
-
Ой, не знаю,як коли. Це може бути раз в тиждень чи раз в два тижні. А може бути протягом декількох днів.

lebXZlJam5U
- Які бувають складності  при підкорені даху?
- Перш за все, коли дивишся на дах, ти не можеш визначити за якоюсь однією складовою який він. Ти не можеш з вигляду сказати, наскільки складним буде руф. Тут є багато аспектів, на які варто вважати. Наприклад, те наскільки об’єкт охороняється охороною, наскільки важко туди буде потрапити. Те, наскільки високий об’єкт. Тому, що відповідно панорама завжди краща з великої висоти. Третє – сам шлях, як ти туди  потрапляєш. Буває, що ти ходиш шукаєш альтернативні шляхи. Наприклад, в мене було два дахи, на які я вийшов просто сходами. А буває, що треба йти в сусідні будинки, особливо якщо це центр Львова, шукати вихід через сусідній будинки на дах, і вже звідти добиратись туди, куди тобі треба. А буває, що ти вилазиш через вікно і лізеш далі по стіні. Всяке буває.
- Як ставляться твої батьки до такого хобі?

- Тато або не знає, або йому «побарабану». Я точно не знаю. Він сам колись ремонтував дахи, міняв черепицю. Тобто робота теж пов’язана з висотою і ризиком. Я думаю, що він би сказав мені, що це дурня, і ліпше я б йшов на роботу. А мама, коли приїжджає до Львову, дивиться на Собор Святої Ольги та Єлизавети, дзвонить мені і каже: «Віталічок!», я питаю : «Що тебе зустріти», а вона каже: « Нє, нє, я тільки вийшла, і дивлюсь на.. ну синочку, як ти туди заліз?»  (Сміється).

0bzn4_kFnKs
- Скажи, будь ласка, чи радив би ти своїм друзям руфити?
- Я би радив всім хто хоче і хто готовий взяти на себе відповідальність, за те, що він робить. Я не можу змусити когось щось робити. Тому, що люди самі спокійно обирають те, що вони хочуть робити. Мене якось запитала одна дівчинка: «І що тобі не страшно ось так лазити по дахах?», я їй кажу : «Страшно». А вона так подивилась на мене типу: то якого біса ти це робиш?,  а я намагаюсь їй пояснити, що саме в цьому кайф. Того, що якби це не було страшно, це б не було настільки захоплююче.

Олена Столярська

фото автора

Loading Facebook Comments ...

Submit a comment