Я не за політиків – я за рідну країну!

In Архів

Патріотичний дух бійців 24 бригади не згасає і досі. Після нелегких місяців на бойовій вахті під Луганськом, Василь Рижко, повернувся додому. Каже,що захищати Батьківщину — його життєвий обов’язок.

Василь виріс на Львівщині. Після закінчення училища, за спеціальністю «кухар – кондитор» він пішов в армію , і хто ж міг передбачити, що у свої 19! йому доведеться побувати на справжній війні та  воювати по-дорослому. Спілкуючись із хлопцем, розумію, що від молодого парубка не залишилось і сліду. На війні він змужнів, став справжнім чоловіком.

TrcK_fcTytQ

- Василю, розкажіть, як ви опинились у зоні АТО?

 -Підписавши контракт, я потрапив у 3 роту 1 батальйону 24 бригади. Після тривалого навчання на полігоні, ми отримали завдання. 8 березня ми виїхали з  частини. Ми не знали куди їдемо, нам ніхто нічого не говорив, запевняли, що на навчання. Ми їздили з полігону на полігон. Коли приїхали на Схід, зупинилися в Красному Лимані, там і було наше основне місце дислокації. Саме звідти ми виїжджали на різні завдання.Були ми і в Щасті, і біля Красного Дону, і вЛуганському аеропорту. Стояли під російсько- українським кордоном.

-Яка ситуація  була коли ви приїхали на Схід, як до вас відносились місцеві мешканці?

-Люди спершу запитували нас, чому ми до них приїхали. А пізніше просили, щоб ми не їхали. Річ у тому, що  вони думали, що це ми їх обстрілюємо, а потім зрозуміли, що насправді обстріли ведуться з території Росії. Та й було багато таких, що здавали нас.

Спочатку, ми воювали з сепаратистами. Це  були собі такі групки наркоманів, які називали себе “ополченцями” , “ДНРівцями”, “ЛНРівцями”. Правда, вже вони робили там страшні речі з людьми. Жінок – гвалтували, а чоловіків змушували до важкої фізичної роботи. А от коли ми почали наближатися до російського кордону, нас почали обстрілювати з важкої техніки. “Смерчами”, “Ураганами”. І це вже були не сепаратисти, а кадрові російські війська.

PSlpg-pUpc4

-Зараз багато розмов про те,що українським бійцям не вистачає харчів, предметів особистої гігієни і, найважливіше, зброї, бронежилетів та касок. Яка ситуація у вашому батальйоні?

-Спочатку умови були нормальні. На перших етапах була необхідна лише каска. Та пізніше, коли з Росії почали стріляти, у них  і прилади нічного бачення, і бронежилети кращі, зброя новітня, а наша армія не підготовлена, техніка давно від’їздила своє, танки 15 років тому як були списані, а бронежилети, звичайна куля пробиває, потім волонтери передавали нам кращі. Спали в палатках, згодом нам було не до палаток. Хлопці ночували хто де: в окопах, на землі, хто мав спальники, а хто каремати.

Харчі люди приносили. Все було. Не вистачало хіба головнокомандувачів.

Командири спочатку приїжджали , а потім, як почалися сильні обстріли, то ні один, ні один командир не приїхав, полишали молоденьких офіцерів та й ви хлопці воюйте…

-Вам лише 19, чи не страшно було йти на війну ?

-Я стояв там, щоб ті нелюди не зайшли сюди. Де моя рідна хата, рідні батьки, і брати , і сестри. Щоби тут не було такого, як там, за це воювати не страшно. Я не стояв конкретно за Донецьк чи Луганськ. Ті люди які хотіли Росію- мають Росію. Я за них помирати не буду. Страшно стає лише тоді, коли на твоїх руках помирає офіцер. Солдат який ще зранку розповідав про своїх діточок, дружину, з яким я снідав з однієї тарілки. Повірте, що ми воюємо не за гроші , не за пільги. Ми воюємо за свій народ, за свою країну. Хочу додати, що попри нестачі зброї, техніки, єдине, чого там повністю вистачає, то це патріотичного духу. Він там на дуже високому рівні. Якби не бойовий дух, то ми не змогли б вистояти, не змогли простояти такій силі.

w6kOhgGUgtM

Після розмови з Василем, розумієш, що чесні люди є. Дехто наживається на війні,заробляє статус. Але мужні патріоти, сильні духом бійці, готові стояти до перемоги, готові душу й тіло покласти за нашу з вами Батьківщину, за Україну!

СЛАВА ГЕРОЯМ!

Розмовляла Ірина Дацко

 

Loading Facebook Comments ...

Submit a comment