Калькування Болонської системи

In Архів

Законом України “Про вищу освіту” (від 1 липня 2014) передбаченно встановлення основних правових, організаційних, фінансових засад функціонування системи вищої освіти, створення умов з метою посилення співпраці державних органів і бізнесу з вищими навчальними закладами на принципах автономії вищих навчальних закладів, поєднання освіти з наукою та виробництвом для підготовки конкурентоспроможного людського капіталу, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави кваліфікованими фахівцями. Однак, вже сьогодні реформування освіти стало резонансною темою, яку ще не один рік будуть обговорювати наші ЗМІ.

Для людини ХХІ століття наявність вищої освітиє важливою домінантою. Ця домінанта повинна перебувати в постійному розвитку. Такої ж думки було Міністерство освіти і науки України, яке переконувало у потребі запровадження 12-річної школи. За їхньою логікою це реформування мало би стати економічно доцільною формою зайнятості молоді. Метою нововведення було зменшення рівня безробіття, адже багато випускників не мають змоги знайти роботу за власним фаховим спрямуванням. Реорганізація шкільної системи навчання могла би допомогти у вирішенні цієї насправді важливої проблеми, проте реформа виявилася не ефективною. Провідні університети на основі укладеної Болонської Конвенції об’єднали свої зусилля, внаслідок чого з’явилася масштабна реформа. Вона булла започаткована завдяки створенню зони Європейської освіти та науки.

Україна пасти задніх не збиралася. Хотілося, щоб така зміна вивела вищу освіту на якісно новий рівень, але через надлишковий рівень напрямів і спеціальностей (їх у нас більше 500) ми не можемо виховувати фахівця вузької спеціалізації. До слова, у сформованій Європейській системі напрямів і спеціальностей у 5 разів менше. Такий кваліфікаційний рівень як бакалавр визнають недостатнім. Болонська система передбачає те, що освіті потрібно приділяти надто багато часу, а це не дає можливості працевлаштуватися. Внаслідок цього виникає прірва між освітою та ринком праці. Проте це в розумінні сприйняття змін лише Україною.

На жаль, студентстська спільнота погано ознайомлена з такими документами з втілення Болонської Конвенції як:

1) “Європаспорт”, що затверджує періоди навчання за межами рідної країни;

2) “Євростудент 2000″ – документ, що містить соціальну та економічнуінформацію про студентстське життя у восьми країнах-учасницях ЄС (Бельгії, НІмеччині, Фінляндії, Франції, Італії…);

3) Міжнародна картка студента (ISIC), що пропонує власникам знижки у більш ніж 90 країнах на турквитки, житло та вхідні квитки);

4) Гарантія якості у вищій освіті (ENQA) – європейські стандарти якості для програм рівнів “бакалавр” та “магістр” для сімох предметів (бізнес, освітні науки, геологія, хімія та фізика);

5) “Європейський докторат” як додатковий сертифікат на навчання докторантів мінімум на один рік був запропонований 1991 року Конфедерацією спілок ректора ЄС.

Перелічивши цих п’ять положень і зрозумівши їхню суть, можна дійти до висновку, що реформування вищої освіти в Україні проходить не так, як планувалося раніше. Не зважаючи на думку незалежних експертів, які переконують в тому, що теоретичний рівень українських студентів та науковців значно вищий, ніж рівень будь-якого середньостатистичного європейця, наші дипломи не є чинними за кордоном.

Найпотрібнішою із освітніх реформ було запровадження зовнішнього незалежного оцінювання. Ця реформа виправдала сподівання Міністерства освіти і науки. Варто зазначити про зміни, які відбулися в системі здачі документів до ВНЗ. Тепер з’явилася можливість подавати документи до декількох університетів. Зростання конкуренції між ВНЗ значно підвищить якість освіти.

Проблеми вищої освіти полягають у незбалансованій мережі вищих навчальних закладів, високому рівні корупції, інфляції стандартів освіти, низькій зарплатні викладачів, ізоляції від міжнародної інтелектуальної спільноти.

Більшість європейських країн із легкістю прийняли нову освітню систему, для України це нововведення Болонської системи стало “шоковим” реформуванням вищої освіти. Ми тільки зараз дійшли до такої послідовності ступенів як “бакалавр”, “магістр” і “доктор філософії”. Останній з переліченихє першим науковим ступенем, який можна здобути на основі ступеня магістра. Стати доктором філософії можна лише тоді, коли вчена рада ВНЗ узгодить закінчення чотирьохрічної освітньо-наукової програми та після успішного публічного захисту дисертації.

Вже 5 років Міністерство освітиі науки намагається розумно реформувати освіту, проте тільки зараз ми можемо спостерігати позитивні зміни в цій галузі. Результат не змусить на себе довго очікувати, якщо вищі чини спрямують власну діяльність на благо своїх громадян, а не для елементарного відмивання грошей.

Тетяна Бойко

Loading Facebook Comments ...

Submit a comment