Про Париж, Україну та футбол

In Архів

Чотирнадцятого листопада увечері ніхто й не збирався дивитися футбол. Ми начиталися новин про теракти у Парижі і з кам’яними обличчями пішли вечеряти у дешевеньку піцерію. До слова, знайти вільне місце у центрі Львова під час матчів нашої збірної – справа не з легких. Втім, особливо не заморочуюсь футболом, думаючи радше про їжу, місце ми знайшли. Тут нас і «застав» футбол.

На перших же кадрах матчу показали французький прапор когось із вболівальників із написом «Молимося за Францію». Стало якось не по собі, але гру не зупинили ні теракти у Франції, ні посилення бойових дій на Сході. Цілий стадіон «Арени Львів» і тисячі очей, прикутих до екранів телевізорів спостерігали за крихітною цяткою шкіряного м’яча, який перекочувався по полю від кольорових кросівок однієї збірної, до іншої.

Коли українці забили перший гол, маленька піцерія наче вибухнула. Оператор справно перевів камеру на президента України, який натхненно махав українським прапором, радіючи за футболістів. У той момент я думала про те, що завдяки приїзду Порошенка до Львова, у місті не працюють світлофори, регулювальники стоять далеко не на всіх перехрестях і біля пам’ятника Данилу Галицькому не пройти, не проїхати: пішоходи не наважуються кидатись під машини, а водії не знають, чи мають право їхати і великими очима дивляться на пішоходів, надіючись, що хтось зробить перший крок. Зате президент гарно і патріотично виглядав на екрані.

Звісно, перемога української збірної – це круто і радісно, але не настільки, щоб відволікти від подій п’ятниці тринадцятого. Фейсбук не потішив «війною аватарок», де одні фарбували аватарки у прапор Франції, інші – у прапор України, мовляв, у нас війна, гине значно більше людей, чому ви переймаєтеся за французів?

Чесно кажучи, мені це все нагадує так і нездолане підліткове«давайте поміряємося у кого більший», тільки на порядку денному стоїть “у кого більше людей загинуло”. Так, безумовно, у нас війна, і так, французи не ставлять прапори України собі на аватарки у знак підтримки наших загиблих. Так, про нашу війну і нашу проблему не говорять, а то й не знають взагалі. Це для когось несподіванка? Дивно. Здавалося б, уже усім слід знати, що на нас начхати що Європі, що Америці. І наша провина у цьому є.

П’ятничний терор у Парижі вразив мене не стільки тим, що загинули люди. Коли твоя країна в умовах війни, смерть сприймаєш уже спокійніше, виробляється таке собі викривлення свідомості. Мене шокувало те, що навіть така велика і могутня країна як Франція і таке легендарне місто як Париж не захищені від насильства і масової смерті невинних людей. Якщо у країнах найвищого європейського зразка можуть відкрити вогонь посеред головних вулиць, то що казати нам? Хто захистить нас, якщо після Парижу всі відвернули голови у бік Заходу, в той час, як на сході України збільшився вогонь?

Глянувши на карту, можна зрозуміти, до чого іде суспільство сьогодні. Це той момент, коли ти розумієш, що навіть еміграція тебе не врятує.

tumblr_ngsga1LvQJ1s6c1p2o1_1280

 

“Гарячі точки” Світу.

Марта Крапивницька

Фото: http://landofmaps.com

Головне фото: Інтернет

Loading Facebook Comments ...

Submit a comment