“Афера Стівена Гласса”: маніпуляції та їх наслідки або Про журналістську етику й амбіції молоді

In Архів

Ідейність та альтруїзм ні одному справжньому журналістові не були би властиві, якби він не вмів їх вдало приховувати під таємною бронею зовнішньої безпринципності.

IWL_Pd6Q2Jo

Гучна історія, що мала декілька схожих прецедентів у історії преси – фальсифікація та підтасовування фактів, що виконав молодий журналіст Стівен Гласс ще у 1998 році досі є стандартним прикладом грубого порушення норм журналістської етики – того власне кодексу честі, якого повинен дотримуватись кожен медіа працівник і так, цей кодекс був порушений в угоду кар’єрному зросту та фінансовій вигоді молодого маніпулятора. Всього у 24 роки вчорашній студент Стівен Гласс (у фільмі його роль майже віртуозно виконує молодший за віком Хейден Крістенсен, знаний здебільшого як юний Енакін Скайуокер у Новій Трилогії Зоряних війн) досяг надзвичайних висот, небачених для пересічного випускника вишів. Будучи за своєю природою людиною доволі працелюбною, Стівен у бай опіку, що представлений нам екранізованою драмою, скрупульозно вибудовував по цеглинках цілу історію з абсолютно вигаданими персоналіями та повністю придуманими фактами.

tw7iwIFhGHs

Публікації Гласса розходились величезними тиражами, його фотофакти прикрашали собою перші шпальти і вся редакція тихо ненавиділа молодого вискочку – але щоб піймати його на брехні, у яку Гласс, здавалось би, вірив і сам – потрібна була допомога зовсім іншого видання. Інтернет-журнал Форбс, на той час ще не розкручений і нікому не потрібний вишукував теми для розслідувань. Слава Гласса не давала спокою навіть більш амбітним виданням – однак саме молоді Форбс узялись за головну журналістську задачу: докопатись до істини. Хто міг стояти за струнко вигаданими та поданими як майже правдоподібні сюжетами, кожен із яких є настільки ж кінематографічним, наскільки ж сам персонаж Крістенсена був талановитим.

Журналістики для Стівена була абсолютно всім, і тому він не втрачав навіть найменшої можливості пробитися нагору, до зірок – але не через терни, а через заштамповану павутину недосказаностей та напівнатяків. Справжнім був, здавалось би, лише сам Стівен Гласс – його ж фантастичні сюжети наводять глядача на думку, що горе-кореспондент обрав зовсім не свою справу.

Адже чи повинен журналіст, який не працює у сфері есеїстики, щось вигадувати і додумувати? Звісно ж ні – а Стівен Гласс саме на цьому зробив своє імя. І, спалахнувши як отруйна комета чи то навіть зірка, геній Гласса у сфері вибудовування правдоподібного сторітелінгу, швидко згас лише одним кліком працівника Форбс: назва айті –компанії, яку так детально розписував Стівен у своїх прекрасних матеріалах, не була зареєстрована у жодній базі даних цієї сфери. Сайту не існувало. Працівників не було, усі імена були повністю вигадані з майстерністю справжнього письменника-фантаста.

Але журналістика не має спільного з письменством майже нічого: окрім, хіба що, використання метафор та інших літературних тропів та власне слів як головної зброї та засобу впливу на громадську свідомість.
Нічого страшного не сталось би, якби юний кореспондент був зовсім інакшим: чесним та благородним, заробляв він би менше, але був би знаний вже як тричі доктор наук і надалі.

Хейден Крістенсен зіграв свою роль так, як має бачити на екрані цього гіперболізовано цинічного журналіста громадськість: він показав повністю розчаровану у руйнації своїх скляних конструкцій людину, яка хапається за соломинку і використовує навіть сльози для досягнення своїх цілей. Жалюгідний і навіть десь зворушливий юний фальсифікатор викликає лише зневагу з боку своїх колег. Стівен за найкращих своїх часів є зверхньо-доброзичливим до нижчих за званням і ввічливо-турботливим до старших, адже всі знали, що Стівен Гласс може з часом зайняти і посаду шеф-редактора – а то і самого директора друкованого видання чи того інформагентства, яке займається схожими штуками. Але якщо щось розвивається надто швидко, то це є тривожним дзвінком для того самого об’єкта: Стівен Гласс стартував підозріло добре. Списати це на його працелюбність та підприємливість – не вдастсться, бо після розкриття істини навіть правдиві статті персонажа Хейдена Крістенсена стали сприйматися як щось огидне та брехливе.

Будь-який молодий спеціаліст прагне до звершень, але різні методи досягнення вражають тим, як ними користуються прагматики й романтики. Вдало використовуючи весь свій потенціал, розпочинаючи презентабельною зовнішністю та ніби невластивою юності серйозністю по відношенню до своєї справи, Стівен виплітає ювелірно-точну картину, яка от-от розпадеться на шматки  – але є надто стабільною у своїй динамічній змінюваності. Що це означає, якщо сказати простіше? У Гласса було мінімум 10 варіантів «прикриття» на випадок повного провалу свого недоброго проекту.

Стівен, як і будь-який випускник вишу, хотів працювати по спеціальності. Що наробив Стівен Гласс? Він дискредитував репутацію цілої газети та і свою також, ставши сумно знаменитою персоналією, котра змінила ставлення до перевірки фактів та правок особливо суперечливих місць – а все це через непомірні амбіції та переоцінку власних сил при досягненні ефемерної цілі.

Стівен Гласс та чимало його ідейно споріднених «поганих журналістів», усе-таки, були такими ж людьми як і журналісти, що не попались правоохоронцям чи критикам у руки. Стівен був юним і доволі наївним: у школі його, певно, не вчили, що брехня не є товаром і продавати свої ілюзорні світи вчать не на факультетах журналістики. Диплом Гласса, поза сумнівами, чесно зароблений великою здатністю до змін, залишився у рамці в домі батьків – а сам юний репортер залишився сам у світі широкому. І «якщо хочеш жити – вмій вертітись» стало його вимушеним кредо.
hiTYGbTY084

Стівен Гласс, безумовно, старався. Намагався. Робив щось, не сидів склавши руки. І справді вважав, на 99% справді дотримувався думки, що таким, як він все повинно сходити з рук. Погляньмо правді в очі ще раз: так, Стівен робив кар’єру заради грошей. Як і абсолютно всі люди.

Ідейність та альтруїзм ні одному справжньому журналістові не були би властиві, якби він не вмів їх вдало приховувати під таємною бронею зовнішньої безпринципності. Стівен, будучи молодим і недосвідченим, цілком серйозно міг думати, що він є саме таким, чесним і непідкупним  і що його статті є нейтральними та резонансними безневинними вигадками.
Але якби Гласс просто писав книжки і робив замітки – ніхто не чув би про нього ні в Голлівуді, ні в інших виданнях (куди його, без сумніву, запросили би зі скандальною репутацією для піару і тільки для цього). Щоправда, кодекс журналістської етики є святим правилом, яке постійно порушують. Це є звід певних теоретично-практичних ходів, які бажано не полишати напризволяще.

Та молодість, яка зіпсувала стільки потенційно добрих профі, зіпсувала усе. Стівен взяв на себе надто багато і так, брехати він, як і будь-яка особа, більше не міг. Ніхто не може брехати вічно – тому розколоти скляні фантасмагорії Стівена було легше, ніж провести синонімічну паралель між англійським
словом glass (скло) та прізвищем нашого персонажа.

Інші герої нібито і відтіняють темну харизму нашого суперечливого антигероя – але найбільшим протиставленням герою є головний редактор газети. Так, у Стівена – прекрасне порт фоліо, та у його старшого колеги – керівна посада.

Звісно, Стівен Гласс не був злом у тому найбільш конкретизованому вигляді. Але і виправдовувати правопорушника – це абсолютно неприпустимо. Журналісти повинні дотримуватись цих писаних і неписаних законів, інакше їх спіткає велика печаль: зміна професії.

Стівен Гласс брехав, видумував, водив за ніс дві редакції і мільйони читачів. Те, що йому було всього 24 роки, коли кар’єра журналіста для нього стала закритою навіки, зовсім не врятувало персонажа Крістенсена від краху.
Стівен Гласс та його редакція, Стівен Гласс та його фантазії, Стівен Гласс та його дешеві маніпуляції – все це є основною проблематикою цього такого простого сюжетно (біографічна драма), але і такого складного фільму.

Наталя Галецька

Фото : Інтернет.

Loading Facebook Comments ...

Submit a comment