Правила, які ніхто не порушує та збоченці у ранковому метро — контрасти Японії

In Архів

 

Японія самобутня загадкова країна, якою захоплюються, яка приваблює і дивує. Всі чули, але мало хто бачив :) Тетяна Корчук студентка п’ятого курсу Київського національного університету імені Тараса Шевченка, вивчає японську мову і за час навчання встигла побувати у Японії. Дівчина поділилася з нами досвідом спілкування з японцями, розповідями про унікальність їхнього менталітету, його вплив на сфери життя, зокрема на інтимні, розповіла про особливості культурного життя та інші цікаві факти, яких ми раніше не знали.

10579163_10204890283727619_1677431174_n
- Таню, розкажи, як ти потрапила в Японію і скільки часу ти там пробула?
Я навчаюся в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, інститут філології, спеціальність японська та англійська мова, література та переклад. В Японію потрапила за програмою обміну від університету. В нас є декілька програм, для того щоб поїхати потрібно скласти іспит на знання японської мови міжнародного зразка, добре вчитись, бути активним і все таке інше. Пробула в Японії рік, у місті Кіото, навчаючись в університеті Рюкоку.

- Що то була за програма? Чи можуть нею скористуватися студенти інших факультетів чи й інших університетів?
Тією що  я їздила — ні. У мене була програма обміну, просто договір між нашим університетом і японським. Ми їздимо до них, вони до нас. Специфіка — вивчення мови. Проте є і інші програми, наприклад від японського посольства, за яким можуть їхати студенти з різних університетів та спеціальностей.

- До чого тобі найважче було звикнути в Японії?
Не знаю. Важке питання. До хорошого звикати легко. Мабуть до їхньої правильності. У них багато правил яких треба дотримуватися. І ніхто, ніхто їх не порушує. Інколи у дрібницях це просто вбиває. Ніхто не перейде дорогу на червоне світло, запізнення — також рідкість. Люди мають плани на тижні та місяці вперед, мене часто питали чи можу я піти в кіно через два тижні. Та звідки я знаю що буде через два тижні?! Пішли завтра! :)

10819064_10205364030170984_635250381_n

- До речі, про кіно)) Яким чином перекладаються іноземні фільми у кінотеатрах? Чи ідуть субтитри по центрі через весь екран, зважаючи на особливості письма?
Ні, не йдуть. Титри пишуться внизу. Раніше японці писали зверху вниз, з права наліво. Так до сих пір виглядають книжки, газети. Проте документи, підручники і таке інше пишеться зліва направо в рядок, так само як і у нас.
Більшість фільмів можна подивитись в кінотеатрі в оригіналі з титрами. Варіанту подивитись в озвучці часто зовсім немає. А ще по телевізору з субтитрами ідуть навіть японські фільми. Тому що в японській мові багато омонімів, інколи важко зрозуміти зміст, слова різняться ієрогліфічним написанням. Ну і для людей з вадами слуху це важливо. В новинах та телепередачах часто титрами підписують, що говорять люди з поганою дикцією або ті, які говорять діалектом. І от такі титри і справді можуть бути просто посеред екрану. В передачах це можуть бути і просто надписи-коментарі. Наприклад: вони поцілуються через 3, 2, 1…

- Японське законодавство не зобов’язує озвучувати японською всі іноземні фільми, які ідуть в кіно?
Наскільки мені відомо — ні. Хоча я не вчитувалася детально у їхні закони.

- Думаю, кожен із нас хоча б раз бачив ролики японської реклами. І, чесно кажучи, вони відверто дивують. Як ти можеш прокоментувати особливості місцевої реклами?
Так само як і всі (сміється). Це жесть. Одне коли ти дивишся її просто на ютюбі, а інше коли це справді показують по телевізору. Частіше за все навіть важко вгадати що рекламують. Це роблять, щоб хоч якось привернути увагу. Японців вже нічим не здивуєш. Тому і є необхідність у таких радикальних методах.

- Можеш навести приклади реклами, яка тебе шокувала особливо сильно?
Реклама косметики. Камера показує шкільний клас з вчителькою та дівчатами у шкільній формі. Потім іде відмотування назад і виявляється, що всі доволі милі дівчата — то нафарбовані хлопці.

- В нас виробилася звичка перемикати канали під час реклами, відключати її на сайтах і зайвий раз “не забивати собі голову” нею. А що самі японці кажуть про свою рекламу? Як вони до неї ставляться?
Так само як і ми: ніхто особливої уваги не звертає, теж канали перемикають. Японці в цьому плані теж люди.

WP_20150505_15_53_22_Pro

- Велику частину японської друкованої преси займає реклама. Чи не бентежить людей купувати газету з такою великою кількістю реклами?
Я б не сказала, що у них в газетах так багато реклами. Мені здається у серйозних виданнях її взагалі мінімум. Звичайно, я не знаю статистики, але в тих газетах та журналах, які я бачила, реклами небагато. Проте є багато безкоштовних видань де реклами море. У поштові ящики кидають купу листівок і цілі рекламні журнали.
До речі, про листівки. Зазвичай, коли береш листівку, ти її зразу викидаєш. А от японці часто роздають не просто папірець, а серветки! Прості білі серветки, на упаковці — реклама стоматологічної клініки чи косметики, чи ще чогось… Серветки, вони ж всім потрібні! Хто викине серветки чи відмовиться від безкоштовних серветок? От і носиш їх собі потім у сумочці, дивишся на ту рекламу.

- А як японський ринок косметики відрізняється від нашого? Чи багато там ексцентричної косметики? І яке співвідношення вітчизняного виробника до іноземного?
Японська косметика дуже хороша, тому вона на ринку і переважає, при тому вона є дуже різних цінових категорій, від дуже дорогої до достатньо дешевої. Звичайно, світові бренди також є, але відверто мало. Лінзи кольорові майже всюди продаються, як і засоби для відбілювання шкіри, це зумовлено їхньою азіатською специфікою. Багато косметики дуже крутої, про яку нам можна тільки мріяти. Різні засоби для догляду за шкірою і таке інше.

- Чи є щось нестандартне для нас, щось дико кольорове, можливо, таке, яке у нас не знайдеш і у спеціалізованих магазинах?
Нема такого. То все міф. В Японії за дуже яскравою фарбою для волосся також треба в спеціальний магазин іти. І люди не фарбуються яскраво чи суперкольорово. А хто і фарбується, то це все теж замовляє через Інтернет. Коли ти ходиш в школу чи на роботу тобі не можна фарбуватись чи фарбувати волосся. Тільки студенти ще якось можуть це робити. Кольорове волосся і макіяж — це хіба для фото. Дев’яносто відсотків на тих фотографіях — перуки. І одяг, який вдягнули саме для фото. А потім та японка їде додому, вдягає чорний костюм, змиває макіяж, знімає перуку і їде на роботу. Моїй знайомій, яка працює на японській фірмі, іноземці, наказали перефарбувати волосся у чорний колір. До того вона була пофарбована у темно-червоний.

IMG_2172
- Чому для японців так важливо не виділятися? Не дозволяється ніяка косметика, навіть мінімальна туш?
У школі взагалі вся. На роботі легкий макіяж, звичайно, можна. Проте ніяких синіх тіней чи яскраво-червоної помади. А не виділятись важливо, бо це у них у природі. Індивідуалізм відсутній. Важливі не твої особисті якості, а командна робота. Це головне. Саме тому більшість японців працюють на одну компанію все життя, бо вони не індивідуальності, вони шурупики одного цілого. Сім’я, клас, університет, компанія — все життя ти чомусь належиш. Якщо ти презентуєш себе у більш-менш офіційній обстановці, то перед іменем ти говориш назву свого класу, школи, універу, компанії. У школі частіше за все ніхто не піднімає руку. Ніхто не відповідає на питання вчителя задане просто до всього класу. Тому що це — виділитись. Звісно, є і виключення. Багато людей вважають це не зовсім правильним, але це у них в крові. Є японське прислів’я: “Цвях, який стирчить, забивають”— як раз про те що виділятись погано)

- Як тобі було звикнути до цього? Адже нас з дитинства, по суті, вчать бути особистістю, лідером, іти поперед інших і, звісно ж, “піднімати руку, коли вчителька щось питає”.
Ніхто тебе не поб’є, якщо висловити свою думку чи ідею. У різних заходах, де я брала участь, була потрібна саме командна робота. І ніхто не перегризав горлянки за те, щоб бути лідером і зробити саме так, як він хоче. А всі разом висловлювали свою думку і працювали як команда. І твоя команда — то твоє все. Тобі допоможуть, виручать, підкажуть. Ви одне ціле. Тому у цьому є купа позитивних сторін. На питання і справді на лекціях ніхто не відповідав. І не задавав. Але після кожної пари ти пишеш на окремому папірці свої враження, там можна написати і питання. На наступній лекції викладач на них відповість. Дискомфорту в цьому плані я не відчувала.

- Усі провідні японські видання публікують те, що й інші, навіть фото можуть бути однакові. Як таким чином вони конкурують?
Так, є таке. У них законодавством навіть закріплені офіційні джерела, звідки можна брати інформацію, тому так і буває. Ми на парі навіть читали одну статтю про те ж саме у трьох газетах. Факти однакові, подання трохи різне. Більшість провідних видань або підтримують теперішній уряд, або ні. Погляди відрізняються. Офіційно це ні де не написано, але різниця якраз у подачі фактів: легкий негативний відтінок, чи легкий позитивний, а факти і фото ті самі. Інколи навіть текст статті на 50 відсотків збігається. Однакові — офіційні новини. Видання відрізняються рубриками. Наприклад лист в редакцію чи якісь цікавинки, чи літературний куточок. У кожного видання своя фішка. От і виходить конкуренція.

- А як щодо еротики у публічній сфері? Чи правда, що у рекламі білизни знімаються тільки європейки, а японки — ні?
Європейки є, але японок також багато знімається. Просто вони вважають європейок гарними. Але японки теж є. Щодо еротики не знаю що сказати. Так просто на вулиці не буде висіти реклама з напівоголеною тіткою, і по телевізору не будуть таке показувати. Але якщо тобі 18 років — все в твоїх руках: і відео всякого характеру, і журнали. Щоб придбати щось таке треба підтвердити свій вік. Інколи просто ткнути в кнопочку: “Так, мені є 18”. Інколи — показати посвідчення особи. У кінотеатрах також є обмеження на фільми за віком.

- Японки не вважають, що зйомки у рекламі білизни є певного роду приниженням для них?
Боже, у них там така порноіндустрія, що якась білизна — то не приниження. Але, якщо японка відома акторка то, скоріше за все, вона не буде зніматися у рекламі білизни, бо це все ж таки погана репутація. Тим більше, якщо у неї такий невинний образ. Не знаю чи є якась реклама білизни по телевізору, але у магазинах, у яких я була, висіли великі плакати з японками.
Японці взагалі досить скуті і часто себе стримують. Тому є купа збоченців. А є попит — значить є і пропозиція. Через Інтернет продаються ношені брудні жіночі трусики. І якщо ти вішаєш свою білизну на вулиці, її можуть вкрасти. Зранку в метро є вагони для жінок, у яких можуть їхати тільки жінки, бо в час пік тебе можуть мило обмацати. А японки ж  не виділяються, тому ніхто не почне кричати і бити збоченця по руках.
Азіатам не дуже щось каже фраза “німецьке порно”. Бо у азіатів є японське. На будь-який смак. Не знаю чи легально це… Мабуть що так, тому що можна спокійно взяти різні диски на прокат, якщо тобі 18, звичайно. Порномультики, порнокомікси — все то є, і все то правда)
А ще є такі спеціальні готелі, так звані готелі кохання, де можна зняти кімнату на 2 години. Японські стіни тонкі, молоді люди часто живуть з батьками, тому буває, що робити це вдома нема можливості. А тут ти заплатив невелику суму — і в тебе кімната Попелюшки, чи тюремна камера, чи шкільний клас, чи просто гарна кімната з купою дзеркал. Хочеш — на дві години, хочеш — до ранку. Оплата проходить так, що ніхто твого обличчя навіть не бачить — повна анонімність).

WP_20150404_15_49_28_Pro

- Але ж порно цензуриться?
Інколи так, інколи ні. На спеціальних порноканалах не зацензурене було. А от коли показували у кіно “П’ятдесят відтінків сірого”, то вхід був з 21 року. І все закрили чорними квадратами. І взагалі я чула, що у порно також багато цензуриться.

- А як щодо кафе, у яких клієнт може забажати все, що хоче від працівника? Заспівати, заплакати (без інтиму, звісно).
У Японії дуже багато тематичних кафе. Там з кішечками, чи з якимись героями аніме. Є кафе з покоївками. Вони називають тебе “хазяїн”. Роблять всякі милі речі. Приймають замовлення стоячи на колінах і всяке таке. Але ти не можеш наказати їм зробити все що захочеш. Є чіткі правила. Навіть торкатись їх не можна. Мабуть, я просто не чула саме про ті кафе, які ти згадала. Пісеньку тобі заспівають, можливо, якраз у таких Maid-cafe, так само там можна буде попросити намалювати тобі на їжі сердечко чи станцювати. А от наказати заплакати… Не чула про таке.

- Кажуть, що японці дуже жорстока нація. Маючи досвід спілкування з японцями, як ти можеш це прокоментувати?
Тут як і зі збоченням. Багато закомплексованих закритих людей — вилазить і жорстокість. У Японії велика проблема — знущання над дітьми у школах. Діти гноблять інших дітей. Плюс ще одна проблема — домашнє насильство. Чоловік б’є дружину і дітей через проблеми на роботі. Але це не через те, що японці по природі жорстокі. Просто японське суспільство недосконале, і це результат стресу. Ці випадки тому і помітні, що це зазвичай благополучні на перший погляд сім’ї. На фоні економічної стабільності виглядає дико. Проте якоїсь паталогічної жорстокості у японцях немає.

- А як щодо борделів? Вони легальні?
Ооооо, борделі є. Ще й як є. Але вони не легальні. Тому часто називаються якось хитро-завуальовано. Але всі знають що, то бордель. І у більшості місць пропонують тільки оральний секс. У великих містах є цілі подібні квартали, де розташовані борделі та готелі кохання.

- Інших інтимних послуг не надають?
Ага. Не знаю чому. Може через небезпеку зараження різними хворобами? Не знаю, але це факт.

- Тоді виходить, що вони чимось іншим приваблюють клієнтів? Там антураж, ще щось…?
Не можу сказати… У таких місцях на першому поверсі висять фотки дівчат у білизні. Обличчя часто закрите. Ти можеш вибрати до якої піти.

- А працюють там і жінки, і чоловіки? Чи може жінка піти до жінки, а чоловік —до чоловіка?
Чоловіків нема, мабуть, взагалі, принаймні я ніколи не чула про таке навіть. Є спеціальні бари (хост-клаби), де жінка може провести час з гарними хлопцями. Вони будуть розмовляти з нею, наливати випивку, сидіти поруч, та ніякого інтиму. А от заклади інтимного характеру… Справді не знаю.
Щодо гомосексуальності, то в Японії про це відкрито не говорять. Але є гей-клуби та гей-бари.

- То люди нетрадиційної орієнтації в більшості натикаються на осуд, як ото у нас? Чи є гей-паради, паради рівності?
Нема нічого такого. Я думаю, що ніхто відкрито не заявляє про свою орієнтацію. Не думаю, що є сильний осуд, але тут потужно грає правило “бути як усі”. Серед моїх друзів, що навчались у Японії був іспанець-гей, та британка-лесбійка, які відверто говорили про це. І ніхто не ставився до них з осудом. Проте більшість японців казали, що бачать людину нетрадиційної орієнтації уперше. Хоча, історично, стосунки між чоловіками в Японії були прийняті завжди. Є купа книжок у яких згадується про стосунки самураїв з хлопчиками-учнями.

10748793_10205170154204206_205726087_n

- Яких своїх авторів читає молодь в Японії?
Взагалі японська молодь читає мало. В основному це комікси — манга. Їх море, їх читають і діти, і дорослі, є навіть підручники з різних предметів у вигляді коміксів. У Японії дуже відома російска класика: Толстой, Достоєвський, Тургєнєв. З наших знають Гоголя. Переклади, принаймні, є. Бо взагалі то нікого не знають, якщо чесно. Шевченко — для них тільки футболіст, тому я часто і не казала повну назву свого університету, бо раз запитали, чи то університет імені Андрія Шевченка… Проте стало несподіванкою, коли японка, що слухала разом зі мною один предмет, читала Андрія Куркова “Смерть та пінгвін”. Книжка про Київ, письменник наш.
Своїх авторів читають, в школі проходять, куди їм діватись? Муракамі, щоправда вони не люблять і не розуміють, більшість казали саме таке.

- Як ставляться японці до іноземців, особливо, коли ті залишаються на постійне проживання?
Загалом, японці до іноземців ставляться нормально. Але все ж таки у Японії 90%, а може і більше населення — то японці. Тому на іноземців доволі відверто дивляться на вулицях. У Токіо чи Кіото, містах де багато туристів, то не так сильно помітно, бо люди звикли. А от у менших містечках люди можуть і посеред вулиці зупинитись, щоб подивитись на іноземця. Будь який білий мало не автоматично американець. Дуже стійкий такий ось стереотип. Ще японці часом лякаються, коли з ними говорять іноземці, бо англійська у них дуже часто погана, а те, що іноземець може говорити японською, в голові у них якось не вкладається.
Тому інколи, коли ти звертаєшся до когось на вулиці японською, можеш почути у відповідь злякане: “I don’t speak English”. Хоч ти і не англійською питав.
До тих хто живе в Японії довго ніякого особливого відношення нема. Хоч ти 10 років у Японії, хоч 20 — все одно ти іноземець, ним і помреш. Японцями не стануть і твої діти, якщо навіть вони народились у Японії, говорять виключно японською і по паспорту вони японці, якщо вони білі — японцями їх ніхто вважати не буде.
Взагалі негативного відношення до іноземців практично нема, але є деякі моменти расизму, в тому плані що важче, наприклад зняти квартиру, чи влаштуватися на роботу (якщо це, звісно, не робота на іноземців якраз орієнтована).

- Наскільки мені відомо, ти ще жила певний час в Кореї. Можеш їх порівняти в двох словах?
Японія і Корея — дві дууууже різні країни. Звичайно, спільне теж є, але відмінне переважає, і про це можна годинами говорити. Тому скажу тільки про дві речі, які здаються мені важливими.
Корейці набагато більш відкриті за японців, з ними легше знайти спільну мову, подружитись і взагалі ввійти у їх світ. З японцями важче. Вони, які б не були добрі, готові допомогти і ввічливі, ти ніколи не будеш знати, про що насправді думає японець. І стати справжнім другом з японцем не так легко (звичайно, всі люди різні, я просто роблю ці висновки зі свого досвіду).
Друга важлива різниця — культура. Японці купу часу, грошей і зусиль кинули на те, щоб свою культуру зберегти. Історичні пам’ятки, література, музеї, храми – все оберігається, все в шикарному стані. Коли знайшли залишки одного з давніх поселень через це зупинили і перенесли в інше місце цілу лінію залізниці. У Кіото законом заборонені висотні будівлі та яскраві вивіски, через те що це історичне місто і треба підтримувати імідж. Поруч з храмами не тільки нічого нового не побудуєш, ти навіть свій власний будинок перефарбувати не можеш без дозволу мерії. Корея також зараз намагається відродити і захищати свою культурну спадщину, але колосально у це стали вкладати кошти не так давно. Тому до Японіі у цьому плані їй ще далеко.

10682003_10204825932918889_1364341450_n    IMG_20150101_160406

- Як простому смертному потрапити в Японію? Чи є проблеми з візами?
Простому смертному: купити квиток, забронювати готель та їхати. Проте дорого, і з цим нічого не поробиш. Візу дають нормально. Звичайно, є свої правила, та я не чула щоб комусь відмовили.
Якщо на навчання — заходити на сторінку японського посольства і читати про програми. Стипендії чудові, квиток оплачують, але у більшості випадків знання японської мови все ж необхідне хоча б на певному рівні.
Ну, я ще знаю що останнім часом є багато волонтерських програм, коли ти виконуєш певну не дуже складну роботу, за це безкоштовно живеш, харчуєшся та отримуєш певну невеличку суму на витрати. Такі пропозиції і для Японії інколи бувають, так що насправді є багато шляхів, головне захотіти і все вдасться! :)

10637650_10204787123868687_2006312163_n

Марта Крапивницька

Фото з особистого архіву
Тетяни Корчук

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Loading Facebook Comments ...

Submit a comment