Європейці про сирійських біженців

In Інтерв'ю

Навколо теми війни у Сирії і викликаної нею масової втечі сотень тисяч арабських біженців з Близького Сходу вже майже два роки по всій Європі ведуться запеклі дискусії на шпальтах газет, в державних закладах, за барними стійками та, звичайно ж, у соціальних мережах. За цей довгий час європейці так і не дійшли остаточної згоди щодо ставлення до вимушених переселенців.

13616239_1796775403892984_1887476136_o

Одні вважають їх невинними жертвами, інші – самозванцями. Суперечки щодо арабських біженців тривають і в Україні, хоч і з набагато меншим запалом, враховуючи першочерговість важливіших проблем війни та економічної кризи в нашій країні. Ми дискутуємо на цю тему, даємо свої оцінки і, нарешті, робимо висновки лише на основі прочитаних у ЗМІ матеріалах. Та чи об’єктивними будуть такі судження, якщо абсолютна більшість із нас ніколи не мала справу з тими самими біженцями? Мабуть, ніхто краще не зможе охарактеризувати цю ситуацію, як не корінні жителі Європи, котрі вже майже два роки можуть на власні очі спостерігати процес інтеграції арабських переселенців у західне суспільство. Саме про це ми і запитали мешканців двох європейських столиць, котрі за цей час встигли зазнати двох найбільших терористичних атак від рук ісламістів-смертників. Ми поговорили з Тімом Віллемсом, системним інженером із Брюсселя, і Паскалем Делабуґлізом, менеджером танцювального центру в Парижі. Обидва чоловіки не є знаними культурними діячами чи експертами в галузі міжнародної політики. Тим не менше, на противагу часто нещирим висловлюванням публічних осіб, їхня думка повинна бути цікавою для нас як демонстрація цілком незаангажованого погляду представників середнього класу, котрий сьогодні має визначний вплив на вектори європейського розвитку. Кому ж, як не членам передової ланки тамтешнього суспільства, слід надати слово щодо однієї з найбільших проблем сучасної Європи?

В Україні і деяких інших країнах Східної Європи, коли ми чуємо про сирійських біженців, в нашій уяві мимоволі вимальовується образ агресивних, небезпечних і ледачих людей, котрі приїхали до Європи отримати безкоштовне житло і проводити терористичні атаки. Таке бачення цієї проблеми продукувалося у наших ЗМІ, де ми читали матеріали і дивилися сюжети про нещодавні теракти в Парижі і Брюсселі, історії про зґвалтування європейських жінок та багато інших безчинств, скоєних біженцями. Що ви думаєте з цього приводу? Це звичайний стеоретип чи в такому погляді є частина правди? Що ви можете сказати про проблему біженців як людина, котра явно не з чуток знайома з нею?

(Тім Віллемс):

13649484_1796775437226314_1050923555_n

Медіа можуть перетворити найдобрішу людину на світі в наймерзеннішого злочинця. І більшість читачів/глядачів беззаперечно вірить в кожне слово, котре їм нав’язують ЗМІ. Так само, мабуть, і у вашій країні щодо проблеми біженців. На мою думку, перш за все варто поставити себе на місце цих людей. Вони не винні в тому, що народилися в такому неспокійному регіоні і за найприкріших обставин змушені були покинути рідні домівки і тікати в чужі краї подалі від війни. Їм пообіцяли, що в Європі на них чекає краще життя. Що б ви зробили на їхньому місці, не маючи нічого? Усі ці біженці здійснили надзвичайно важку подорож, котру б ніхто з нас не хотів повторити. Багато з них загинули, так і не діставшись “краю обітованого”. Безліч втратили своїх рідних по дорозі до Європи. А ті, хто таки дісталися до неї без будь-яких втрат, втратили свою віру на краще життя, зрозумівши, що тут їм зовсім не раді.

Чи доводилося вам особисто мати справу з арабськими переселенцями?

Я неодноразово бував у місцях перебування біженців. Приносив їм одяг, їжу і миючі засоби. Так-от, свої нові домівки вони тримають у повній чистоті – принаймні ті, котрі відвідував я.

ЗМІ називає біженців ледарями, але чи замислювалися журналісти, котрі поширюють таку упереджену інформацію, над тим, що для усіх просто-напросто не вистачає роботи? Ті, хто знаходить робоче місце, сумлінно виконують свої обов’язки. Проте влада досі не забезпечила більшість працею, саме тому вони й не мають чим зайнятися, досі шукаючи бодай найменшого підробітку. Звісно, є винятки, але, скажіть, будь ласка, де винятків немає?

Безкоштовне житло? Чудово, я розповім вам, де мешкають біженці: армійські казарми або контейнери по 200-600 людей в одному місці. Годують їх тричі на день м’яко кажучи не надто добірною їжею. А коли хто-небудь з них поскаржитися на умови утримання, то ЗМІ одразу ж понесуть ці нарікання під заголовками: “Вони ще сміють жалітися?!”.

Який чинник, на вашу думку, не дає змоги усім біженцям повністю адаптуватися в європейський простір?

На мою думку, найбільшою завадою на шляху до вирішення цієї кризи є наш упереджений погляд на проблему біженців крізь призму європейської ідентичності. Ми не думаємо про інший бік медалі. Саме різниця в наших розбіжностях у релігії і культурі є основною перешкодою до мирного співжиття у Європі.

Дуже легко звинувачувати біженців, мовляв їм тут на місце, ми – господарі цієї землі! Проте чим ми заслужили такої честі? Тим, що випадково тут народилися? Точно так само, як вони, арабські біженці, явно не за власним бажанням народилися на бурхливому Близькому Сході. Кожен з нас, незважаючи на його національну чи культурну приналежність, має право на гідне життя.

У світі кожного дня трапляється багато лиха, котре нікого з нас не хвилює. Чи чуємо ми від тих самих ЗМІ, котрі несамовито звинувачують біженців у всіх бідах Європи, що-небудь про проблеми Африки? А там сотні людей щодня вмирають від голоду і спраги. Проте журналістам на них байдуже, оскільки це відбувається за тисячі кілометрів від нас.

Саме тому нам усім слід набагато ретельніше перевіряти отриману від ЗМІ інформацію і ні в якому разі не приймати бачення медіа за непохитну дійсність.

(Паскаль Делабуґліз):

13644189_1796775480559643_1832221135_n

В останні роки Франція, та й не тільки, переживала серйозно кризу, пов’язану з масовим напливом нелегальних іммігрантів. Біженці з країн, у котрих йде війна, а також терористичні атаки – проблема нова, незнайома для розвинених країн. Тому Європа ще досі не в змозі вирішити її, а потерпають від цього сотні тисяч біженців.

Сьогодні вимушених переселенців багато хто вважає загрозою стабільності наших країн, оскільки вони принесли зі собою чужу культуру, релігію і мову. Їх вважають підозрілими, а, отже, розглядають як потенційних конкурентів за робочі місця, небезпечних грабіжників і навіть ґвалтівників наших жінок. Це дуже вигідна позиція: перекласти усю вину за погану ситуацію в країні на численну групу людей, мовляв “ми хороші, а вони погані”. Так свого часу зробили нацисти, звинувативши євреїв у всіх світових бідах. Проте чи можемо ми повторити цю фатальну помилку в цивілізованому, здавалося б, 21 столітті?

Як Європа повинна вирішувати цю проблему?

Перед нами зараз стоїть дуже простий вибір: або бути співчутливими до горя біженців і продовжувати приймати їх до себе, або ж закрити очі на їхню біду і залишити їх на поталу долі. Загроза, звичайно ж, існує, але вона є зовсім іншою, ніж нам її показують ЗМІ та політики. Як на мене, Європа частково забула про цінності, котрих мала б дотримуватись: щедрості, гостинності, розуміння. Біженці, перш за все, – жертви жорстоких обставин. Абсолютна більшість з них – цілком хороші люди, котрі готові інтегруватися в наше суспільство, але цього, здається, не хочемо ми. Я вважаю, що нам потрібно відкинути будь-який страх чи пиху і перестати розглядати переселенців як небезпечну орду, налаштовану знищити наше мирне життя. І, на мою думку, ми припустимося фатальної помилки, якщо сьогодні ж не почнемо вважати їх рівноцінними людьми, наділеними тими ж законними правами, що й усі інші жителі Європи.

Для когось такі думки корінних жителів Європи, котра за останній час пережила безліч потрясінь через злодіяння терористів, пов’язаних не надто професійними журналістами з тисячами невинних біженців, в сьогоднішніх умовах можуть здатися жахливо нелогічними та абсурдними. Проте така стримана позиція цих людей в першу чергу демонструє нам одну з найважливіших європейських чеснот – відмова від неграмотних узагальнень. Адекватні люди не пов’язують погані вчинки лиходіїв з мільйонами людей, котрих об’єднує з ними спільні релігія, колір шкіри чи національність. Такої риси обов’язково повинні навчитися і українці, якщо ми досі прагнемо у майбутньому стати частиною європейського культурного простору.

 

Віталій Савчук 

Фото: героїв

Loading Facebook Comments ...

Submit a comment