Зірка «Нового каналу» Надія Рогозіна про свій успіх: «Головне не здаватися і все прийде!»

In Інтерв'ю

Зараз Надія Рогозіна – успішна журналістка, як працює на відомому телеканалі, знімає цікаві сюжети, і яку впізнають українці. Але починалося все з її рідного міста Луцька, де вона вперше зрозуміла, ким хоче бути в майбутньому, і який згодом покинула заради столиці.  Яким був шлях до роботи мрії, які складнощі довелося витримати в Києві і як не впасти духом, коли здається все марним, Надія розказала в нашому інтерв’ю.

13770343_911360002326418_2173135390669259547_n

Зараз ви вже відома, знімаєте цікаві сюжети, вас впізнають українці. Розкажіть, як все починалось?

Починалось одразу після школи, 12 років назад. Я закінчила школу, поїхала у Львів здавати вступні іспити в університет, і як тільки отримала результат, що вони позитивні, що я вступила на факультет журналістики, я повернулась в Луцьк, прийшла на місцевий канал і сказала: «Я майбутній талановитий журналіст, і хочу у вас працювати». Вони на мене подивилися як на дивну, але я їх переконала, що буду ходити, і не буду заважати. Десь місяців 9 я просто спостерігала, як все відбувається, потім тижня через два мені довірили подзвонити в Гідрометцентр дізнатися прогноз погоди і передати інформацію журналісту. Я була страшенно щаслива. Через деякий час мені довірили самій написати матеріал,  і потім з часом мене почали відправляти на якісь завдання. Я їздила як повноцінний журналіст, але зарплату за це не отримувала, натомість здобувала досвід, знайомства.

13775893_911360008993084_3642515485242843957_n

Коли ви зрозуміли, що журналістика – саме те, чим ви хочете займатися? Це було в більш свідомому віці чи ще в дитинстві? 

В років 13 я почала писати в місцеві та шкільні газети. І коли твій текст з’являється в обласній газеті, нехай він невеликий, на два абзаци, ти відчуваєш, що це дійсно круто. І хотілося щось ще.

Розкажіть, як виріши поїхати у Київ? Не було страшно? Які були перші враження?

Це було дуже складно!  Сюди (Київ – ред.) я переїхала через особисту ситуацію. Просто був такий момент, коли я зрозуміла – або зараз, або ніколи. Я звільнилася з роботи в Луцьку, переїхала в Київ. Більшість людей їдуть в столицю, коли мають там роботу, я її не мала. Просто зібрала в рюкзак речі, взяла заощаджені гроші, трохи позичила у батьків і поїхала. Приблизно місяць я просто шукала роботу. Часто бувало так, що ти приходиш, наче стажуєшся, наче тебе пробують, просять зробити кілька пробних сюжетів, і так безкінечно, поки ти сам просто не йдеш. Так в мене тривало місяць на одному з каналів, зрештою я перейшла на інше місце. Це був канал «Україна», де я залишалася працювати. Два з половиною роки я працювала на проекті «Критична точка» – дуже складна робота, тяжкі для сприйняття теми, людські трагедії. Один раз я прокинулась від телефонного дзвінка і мені знадобився час, щоб зрозуміти – я сплю в машині чи в квартирі. Коли побачила, що це кімната, треба було зрозуміти, чи це готельна кімната чи домашня. А потім згадувала я вдома в Києві чи в Луцьку. Тоді я зрозуміла, що морально такий графік дуже впливає на мене.

13781718_911360005659751_2331946169097116625_n

Взагалі, переїжджати в Київ з невеликого міста було дуже важко, тому що в Луцьку ти йдеш,і постійно зустрічаєш якогось знайомого. Ти не знаєш всіх людей поспіль, але поки ти йдеш кудись, ти обов’язково когось зустрінеш, поговориш. А в Києві такого не було, і це було для мене найважче. Я ходила по вулицях і  намагалася когось впізнати, і не впізнавала. Я себе відчувала дуже самотньою. Ще важко було тому, що перший час я винаймала навіть не кімнату, а ліжко. В трьохкімнатній квартирі нас жило 9 людей, це були здебільшого студенти, вони дивилися фільми, був постійний галас, реготали до ночі. А я приходила з роботи і мені просто хотілося відпочити. Потім я стала винаймати квартиру з колегами. В кожного з нас була кімната, ми всі були працюючі, тому кожен давав один одному вільний простір і можливість відпочити. Тоді стало трохи легше.

Ніколи не виникало бажання повернутися назад?

Дуже багато разів виникало таке бажання! У якість моменти відчаю, коли була фінансова криза. Зарплата не росте і тобі грошей страшенно не вистачає,  ти мусиш 60% тієї зарплати віддати за житло. Так було кілька разів. Коли я пішла з каналу «Україна», просто виснажилася, в мене 9 місяців не було ніякої роботи, я шукала і не могла знайти нічого такого, щоб мені подобалось і підходило. Тоді я теж хотіла повернутися, думала, нащо я взагалі витрачаю на це все час, якщо можу поїхати додому, там є, де жити, мене візьмуть на роботу без проблем. Але зупиняло те, що коли я звільнялася в Луцьку з роботи, з  місцевого телебачення, і забирала свою трудову книжку, мені в бухгалтерії сказали: «Ти все одно повернешся! Не одна вже така їздила». Я постійно згадувала собі цю історію і думала: «Ні-ні, я не здамся, це точно. Я не дам нікому задоволення думати, що я нічого не змогла».

13776004_911360048993080_382802866294936094_n

Як гадаєте, що допомогло вам досягти успіху, що стало рушієм?

Насправді, трохи дивно чути, що я досягла успіху, і мені здається, що до успіху ще великий шлях попереду. Але досягти того, що я зараз маю, мені допомогла наполегливість. Я завжди собі ставила планку і намагалася нижче неї не опускатися. Багато в чому цього зробити мені не дозволив саме той факт, що я навчалася у Львівському Національному університеті. Цей журфак вважається, певно, одним з найпрестижніших в країні. Маючи цей диплом, просто не можна собі дозволити робити щось маловажливе чи другорядне…

Можна було завжди знайти якусь роботу, та навіть на якусь політичну партію працювати, писати замовні матеріали і отримувати  великі гроші. Але мені завжди хотілося бути на певному журналістському рівні. Саме тому я і сиділа тоді 9 місяців без роботи. Але яне шкодую, бо пізніше я отримала дзвінок із студії Шустра, мене запросили на роботу.

13697046_911360115659740_3540496964388221390_n

Зараз працюю на  улюбленому Новому каналі. Насправді, найкраще місце з усіх, де вдалося попрацювати. Наша редакція -найпозитивніша і найвеселіша. От уже 3 роки, як я з величезним задоволенням щоразу йду на роботу. Бо тут нарешті з’явилася можливість для творчості. Формат, звісно, присутній. Але його суть якраз в тому, щоб кожен журналіст показав свою унікальність і неповторне бачення світу.

13781734_911360052326413_140037374126867418_n

Які плани на майбутнє? Які цілі?

Їх так багато і вони такі різні! Якщо говорити про телебачення, то мені хотілося б власний проект, який був би написаний під мене, або придуманий мною. Було би класно.

Загалом раджу ніколи не здаватися. Люди часто здаються за п’ять секунд до перемоги. Головне не здаватися і все прийде.

Наталя Барна

Фото: зі сторінки Надії Рогозіної в соцмережах

 

Loading Facebook Comments ...

Submit a comment