«Потрібно любити те, що ти робиш, бути  відкритим до нових знань і не позбавляти себе шансу пізнати світ» – Ірина Грімова

In Інтерв'ю

Після закінчення університету виникає достатньо запитань. Хто ти тепер? Маргінал на роздоріжжі з сумнівними перспективами, чи амбітний молодий спеціаліст? Психологи кажуть, що такий переломний момент для багатьох обертається апатією чи навіть депресією. Що робити, якщо безтурботне студентське життя закінчилося, а роботодавці не штурмують з райдужними пропозиціями? Час подорожувати, працюючи.

Ірина Грімова, випускниця Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького, здобувши фах лінгвіста та вчителя вирішила не затягувати себе в рутину роботи в школі та скористалася програмою культурного обміну  Au Pair. Рік вона провела в Німеччині і тепер ділиться з Post Майданом своїми враженнями від поїздки.

13914100_1013664088730921_1199085239598951356_o

Свою поїздку до Німеччини ти запланувала одразу після закінчення університету, це час, коли необхідно робити вибір і визначатися з векторами на майбутнє. Які виклики стояли перед  тобою, і чому ти вирішила поїхати закордон, а не влаштуватися на роботу в Україні?

 Переді мною, як і перед кожним випускником, стояло питання: що робити далі. Багато моїх однокурсниць вийшли заміж, понароджували дітей, або влаштувалися на роботу за місцем проживання в районних школах. Жоден з цих варіантів мене не влаштовував, та і «осідати» на одному місці мені не хотілося, тому мене й зацікавила можливість поїхати закордон.

Моя одногрупниця саме оформлювала документи для програми Au Pair і збиралася їхати до США,  і якось я пішла з нею за компанію в українське агентство. Тоді думок про поїздку ще не було, але мені запропонували ознайомитися на сайті з інформацією про програму,  і тоді ця можливість мене зацікавила.  Я подумала: «Чому б ні? Я приймаю цей виклик»

13920338_1013664285397568_1462278685015141336_o

Розкажи детальніше про цю програму, хто може нею скористатися?

AuPairце програма культурного обміну, яка дає можливість молоді з різних країн подорожувати та жити в іноземній родині. Найбільш популярна вона в Німеччині та в США, але також є можливість їздити до , Норвегії, Данії, Нідерландів, Австрії, Франції, Бельгії, Швеції та Фінляндії. І відповідно у кожній з цих країн є свої критерії відбору та умов.

Для поїздки в Німеччину це вік від 18 до 24 років, бажано педагогічний досвід (але це не обов’язково), володіння німецькою мовою.

Це не та програма, яка дає можливість заробити гроші. Головні її переваги – це покращення мовного рівня на курсах та знайомство з культурою та побутом іншої країни (адже рік – це більш, ніж достатньо  для цього).

Стосовно обов’язків, то це звичайно  прописується у договорі між учасником та приймаючою родиною. Зазвичай це догляд за дітьми та легка хатня робота.
Чому ти вирішила поїхати саме до Німеччини? Якими були твої очікування від цієї країни?

Перш за все, це одна з найбільш популярних країн, куди їдуть за цією програмою. Тому знайти родину в Німеччині найлегше. До того ж другою іноземною мовою, яку я вивчала в університеті, була німецька. Я мала непогану базу, і хотіла покращити свій рівень. Тому мене зацікавила можливість вдосконалити свою німецьку безпосередньо у мовному середовищі. А відвідування мовних курсів є обов’язковою умовою для учасника програми. Їх допомагає знайти та частково оплачує родина, яка приймає. Це було однією з найбільших переваг цієї програми для мене.

Окрім того,  мені хотілося пізнати іншу культуру, і зрозуміти, що ж означає жити у Європі. Тому я обрала Німеччину.

13923602_1013664308730899_2982674983266145265_o

Більшість часу в Німеччині ти проводила з дітьми. Які враження у тебе від них після педагогічного досвіду в Україні. Що відрізняє їх від українських дітей?

Діти – вони діти у будь-якій країні, але тут справа у менталітеті та у вихованні. Я б не сказала, що я не мала проблем з українськими дітьми, адже їм завжди хочеться побешкетувати і це нормально. Так само і в Німеччині. І тут універсальний  рецепт один: дітей треба любити, і тоді не виникатиме ніяких проблем. Вони це відчувають і відповідають тобі взаємністю.

Так, вони представники іншої культури, але це не є ні недоліком ні перевагою. До цього просто треба звикнути.

 Яким було ставлення до тебе, як до українки?  Розкажи про свої спостереження стосовного сприйняття російського-українського конфлікту німцями.

 Загалом ставлення до українців хороше, які до всіх іноземців, як я помітила. Німці звикли до великої кількості туристів, які приїздять щороку, томі до всіх ставляться доброзичливо.

Про Україну,  склалося враження, що знають небагато. Зі мною, наприклад , дуже часто говорили про Чорнобильську катастрофу. Це мене дивувало, адже сьогодні в Україні є актуальніші проблеми, про які, на жаль, німці поінформовані погано. Мене засмутило те,  що вони дуже мало знають про політичну ситуацію в Україні: про анексію Криму, війну на Донбасі. Я жодного разу не бачила у новинах якихось повідомлень про Україну

До речі, я не помітила  санкцій проти Росії, бо в супермаркетах стоїть російське  згущене молоко, консервований борщ, пряники, соняшникове та гарбузове насіння, не кажучи вже про алкоголь, який здебільшого російського виробництва.

Коли ми разом з німецькою родиною спостерігали за перебігом Євробачення, мені довелося пояснювати про що пісня  нашої Джамали, і чому  її слова такі важливі для кримських татар. Їм було важко зрозуміти, чому нашу країну представляє не українка та якою мовою вона виконує

приспів своєї пісні.

Зрозуміло, що вони не дуже багато про нас знають, про те, чим ми сьогодні живемо. Але їм це можна пробачити. Чого не скажеш про українців, які часто самі не знають своєї історії.

Хоч мої слова не дуже пройняли моїх німецьких друзів, проте вони щиро раділи перемозі України і вітали мене, на зважаючи на те, що Німеччина цього разу на Євробаченні була останньою.

13920131_1013664222064241_5068831053456187555_o

 Що на твій погляд, може змінити це, як «відкрити» Україну для світу?

Це складне запитання. Але мені здається, найпростіше, що кожен з нас може зробити – це бути своєрідною візитівкою своєї крани, коли виїжджаєш закордон. Хай це буде навіть кількаденна поїздка на відпочинок чи екскурсія. Поведінка одного іноземця впливає на імідж всієї країни, тому важливо, незалежно від того до якої країни ти приїжджаєш, не забувати, що ти обличчя своєї нації.

 Який найголовніший досвід ти отримала в цій поїздці, та якими враженнями збагатилася?

Перш за все ця поїздка дала мені сміливість і впевненість. Бо до цього я мала певний страх говорити іноземними мовами, незважаючи на те, що знала їх досить добре. Я позбулася цього страху, і це один з найважливіших здобутків цією поїздки.

Ще я дуже добре навчилася готувати. Мені доводилося готувати страви різних культур, і це теж дуже хороший досвід для мене, як для господині (сміється – ред..)

Але найголовніше, що цей рік в чужій країні наштовхнув мене на розуміння того, що потрібно змінювати нашу країну зсередини. Я маю багато нових ідей і багато натхнення, яке я хочу втілити в життя. Це справа не одного року, але мені дуже хочеться допомогти свої крані і донести якомога більшій кількості людей, що зміни починають з кожного з нас.

Час, який ти проводиш у розлуці з домом, пізніше дає можливість зрозуміти, наскільки він тобі дорогий.

13925879_1013664355397561_6406454667759106239_o

Що порадиш тим, хто тільки думає про поїздку за програмою культурного обміну?

Раджу не боятися і їхати, бо це дуже гарний шанс вивчити іншу  мову, також ти маєш досить багато часу для того, щоб глибше зануритися в культуру, навчитися чомусь новому та розкрити свої приховані здібності.

Немає єдиного рецепту, який би усім підійшов. Потрібно любити те, що ти робиш, бути щирим, відкритим до нових знань і не позбавляти себе шансу пізнати світ. Це найголовніша моя порада.

 

Олена Високолян

Фото: з особистого архіву Ірини Грімової

 

Loading Facebook Comments ...

Submit a comment