«Подорожувати — це означає дізнаватись, що кожен помиляється щодо своєї країни» — Олдос Хакслі

In Інтерв'ю

Зробити мандрівку бюджетною, зекономивши на готелях та хостелах, допоможе каучсерфінг. Дослівно каучсерфінг перекладається як серфінг диванами, це є всесвітня спільнота couchsurfing.com , де люди реєструються для того аби прийняти гостей з різних точок світу, або ж самим стати гостями. Унікальність каучсерфінгу в тому, що це абсолютно безкоштовно, натомість ви отримуєте нові знайомства, обмін інформацією та досвідом і, навіть, безкоштовну екскурсію при бажанні.

В Україні існує власний філіал всесвітньої мережі каучсерфінгу. «Студкауч» - це велика спільнота молодих людей з різних регіонів нашої Батьківщини. Для того, щоб пізнати Україну, відкрити нові місця, знайти нових друзів існує студкауч.Учасники безкоштовно діляться один з одним місцем для ночівлі під час подорожей #потрібна_вписка #можу_вписати, організовують спільні подорожі #хто_зі_мною, розвивають культурний взаємообмін, показують свої міста #покажу_місто, розповідають свої враження та досвід #є_питання #щоденник_подорожі, листуються між собою #привіт_з. Його засновники студенти-культурологи філософського факультету КНУ ім. Тараса Шевченка Дмитро Чепурний та Інга Заславська розкажуть нам історію створення проекту і його сенс.

13680469_962388887216469_575844018561901366_o

Чому прийшла така ідея створити український каучсерфінг?

— Ну, у мене з’явилась така ідея, щоб  зібрати в своєму університеті людей і розказати їм про автостоп, про можливість, бюджетно і корисно для себе проводити вільний час, подорожуючи країною і світом. А у Інги була ідея створити спільноту, де мандрівники могли б знаходити один одного. Тому ми тоді взяли аудиторію і зробили лекцію про автостоп і пригоди,  покликали двох лекторів, одним із яких був я. Тоді, пам’ятаю, розповідав про п’ятитисячну подорож  Грузією, а інша молода людина читала лекцію про те, як проїхала 20 000км від Малайзії  до Києва і, в принципі, з цього все почалося.

Тобто, ви хотіли на рівні університету організувати щось типу гуртка?

— Все починалося дуже на локальному рівні, коли була потреба створити свій маленький клуб за інтересами, які я й вам дуже раджу засновувати. Такі штуки дуже корисні для того, щоб у вас просто з’явилась якась  тусовка. І от я зараз не займаюсь якимись проектами , зрештою повернувся до студкаучу — коли кличуть то розповідаю; але я за фахом культуролог і от нещодавно ми зібрались просто, назвали це іронічно «культурологічний гурток» і я думаю, що з цього щось вийде, а зрештою, коли люди горять бажанням щось робити , їм це цікаво, я думаю , що в цих проектів , якщо вони будуть розвиватись в цьому напрямку, точно вийде. Ну, в принципі, це ключ до успіху: робити те, що тобі потрібно і приносити користь іншим.  І от студкауч  починався як проект, який називався «Каучсерфінг КНУ ім. Тараса Шевченка», коротко називався «Студкауч КНУ».

Можливо ти знаєш якісь випадки невдалого каучсерфінгу?

Цікавий випадок? Ну, щодо пікапу і сексуальних домагань якихось, пропаганди неонацизму загалом всього такого, то нам інколи пишуть  з прокуратури, обіцяють нас закрити, якщо ми чогось не видалимо але ми видаляємо і все в порядку.

В цілому я недавно цікавився статистикою, ну ми ж не можемо прослідкувати  скільки відповідей або запрошень приходить людям, які надіслали пост, тому інколи ми заходимо на профілі людей, які нам це присилають, і у однієї дівчини був написаний тільки один пост: «Ребята, пожалуйста не пишите мне больше со студкауча». Я поцікавився скільки ж їй написало людей і виявилось, що більше 20. Це дівчина шукала вписку в Одесі. Самі розумієте.

Яка філософія проекту?

— Я озвучу коротко девіз: «це гарний спосіб подорожувати країною». Тобто, ми не замахувались на  Європу і так далі, просто на нашу країну. Кожен має диван в себе вдома. Хтось з Луганська, хтось зі Львова, хтось з Шепетівки, Здолбунова, Жмеринки, Славутича і т.д.. Тобто можна от так поїхати на вихідні, або влітку, і чому б не вписати там свого одногрупника, і зрештою це задумувалось як академічний обмін, та він вилився в те, що поступово каучсерфінг став великим, що там зявлялись люди з інших університетів, і тоді ми його назвали «Студентський каучсерфінг». Ми запропонували мандрівникам, яких ми знали з інших університетів, приєднатись до адміністрування  пабліку в соціальній мережі «Вконтакті» vk.com/studcouch­­­ і через якийсь час нас стало 10 000, ми зробили ребрендинг і назвали це «Студкауч» . Так його всі уже на той момент називали і він став досить великим і популярним, ну зрештою він існує з 5 липня. Я памятаю цю зустріч, він існує з 2014 року. Йому всього два роки , проте зараз він має 16 з половиною тисяч підписників, і зрештою зараз він дуже популярний, тому що я зустрічаю деяких людей, які мені розповідають про нього і ми це бачимо  в роботі над проектом, тому що вже більше ніж 50 публікацій в день напливає, проте «Вконтакті» є обмеженість на кількість публікацій на добу. Люди дуже багато подорожують, зокрема студенти.

13913914_962389110549780_3186247477286668716_o

Чому ти сам почав подорожувати? Можливо тебе хтось надихає на мандри?

— Почалося все з того, що моєму приятелеві потрібно було переночувати в Києві, і я його вписав в гуртожитку 5 років тому, він приїжджав на концерт Скрябіна. Потім я поїхав у Тернопіль і якось так вперше побував у Львові, на Тернопільщині і зрештою побачив західну Україну, а сам я хлопець з Луганська. Тоді було ЄВРО і подорожувати було легко. Я побував в усіх українських містах, які приймали ЄВРО і зрештою мені подобався цей досвід, і я хотів його якось розповсюджувати. Думаю, що це якось вплинуло на мене. Потім ми з друзями зробили цей проект.

Надихає чи не надихає, але зрештою почитайте Керуака, це такий американський письменник, який згенерував ціле покоління послідовників, які потім в 60-70 роках подорожували Америкою, і  яких зараз називають бекпекерами, автостопщиками, каучсерферами. Він сформував цілу субкультуру.  Я досить багато читав його творів і думаю, що через нього я й почав, відкрив для себе автостоп. Ці книжки досить класно «заходять» і молоду людину вони багато до чого надихають. Але він все ж зіштовхнувся з такою проблемою, що всі думають, що Керуаку 26, він молодий, він знає, що робити по життю, він подорожує Америкою, він насолоджується і т.д., а мені 40, я алкоголік, сиджу в барі і просто гнию коротше, ну от я думаю що зрештою це якось можна експропріювати і сказати про  мене , щось таке…

Де ти уже був і куди плануєш поїхати найближчим часом?

Ну останній приблизно рік я їжджу маленькими містами. Мені це більше подобається, ніж якісь заїжджені Одеса і Львів, які я не дуже «перетравлюю». Ви краще побувайте у Славутичі — то дійсно круто, це наймолодше місто в Україні, засноване у 1986 і побудоване за два роки. Там немає вулиць, там є квартали. Це місто атомників, там своя специфіка, свої люди, там також проходить цікавий кінофестиваль «86» www.86.org.ua/ . Або в Шепетівку поїдьте, наприклад, яка відома тим, що там народився відомий радянський письменник Микола Островський, який написав «Як гартувалася сталь». Він написав книгу про громадянську війну в Україні, про те як треба різати козацьких отаманів і так далі. Тобто, якби ми таке читали в школі, а я пам’ятаю, що в школі прочитав її, і я був націоналістом в школі, ви знаєте, що в Луганську важко бути українським націоналістом. Я писав роботу по Бандері, але в цілому я читав і те і інше. Я думаю, що це багато мені дало і було б класно, якби ми в школі читали в Луганську Островського і «Холодний Яр», а потім обговорювали. Я не хочу назвати те, що відбувається на Сході України зараз громадянською війною, я навпаки вважаю, що в усьому винна Росія, ну давайте все ж не про політику, але я хочу сказати, що якийсь новий культурний досвід, навіть починаючи з молодих літ, дуже впливає на формування людей.

Я виступав 2 місяці тому на лекції «Студкаучу» починаючи зі статистики 2013 року. Виявляється, що 77% українців ніколи не виїжджали за кордон країни, ви просто вдумайтеся в ці цифри. До того ж так співпало, що 36% ніколи не були за кордонами свого міста чи регіону. Є такі люди, які дійсно нічого, окрім свого дому і якоїсь рутини не знають. Французький соціолог П’єр Бурдьє називає це габітусом — коли людина не може вийти за кордони свого побуту. До прикладу, пролетарій іде в бар і купує пиво, і коли у нього з’явиться багато грошей, він не буде їсти здорову їжу, він просто купить собі вдвічі більше пива. Ну от я думаю, що в цьому є якийсь сенс, от так якось по інерції живемо, на жаль. Потрібно якось вириватися від цих звичок, від цього оточення, виходити із зони комфорту на якийсь момент, але не завжди. І ось чому я почав говорити про Бурдьє і габітус, я думаю, що такі штуки як каучсерфінг допомагають нам виходити із зони комфорту. Адже ти їдеш вписуватися до людини і зовсім не знаєш чим це закінчиться. Або коли ти їдеш автостопом можна опинитися зовсім в іншому не запланованому місці.

Яка мета проекту сьогодні?

— Я розумію, що багато хто не погодиться з цим, але зрештою я з Луганська і в нас був мер Кравченко, який одного разу сказав: «Луганск — это город возможностей»,  а йому кинули фразу«что например можно уехать». Україна не повинна бути місцем саме таких можливостей, що звідси можна поїхати. Я думаю,що ми можемо цезмінити! І ось що нас підштовхує створювати такі проекти як «Студкауч», це те, що ми щиро віримо, що ми здатні щось змінити. Нас надихають і ті люди, які вписують і подорожують, відкривають для себе нові горизонти і міста.

Розкажи про команду.

— Команда — це головне. Нас 10 людей.  Толя, Маша, Марина,  я, Діма, Інга, Богдан, Антон    і Діма ще один. Може не всіх згадав, але ці люди є адміністраторами. В нас існує рівність всередині команди і ми розприділили публікацію постів на чергування. Звісно, що всі ці люди подорожують  і просто зацікавлені  в тому, щоб допомагати людям, адже цей соціальний проект неочікувано для нас самих став досить великим. Ми переслідуємо благі цілі і місія полягає в культурному обміні, щоб всі отримували якийсь культурний досвід.

 Чи можна до вас потрапити у штат?

— Хто нам потрібен? Якщо вам справді це цікаво, то можливо ми будемо якось омолоджувати склад, доповнювати команду і нам потрібні на сам перед класні хости, класні мандрівники, люди, які пишуть більше, ніж просто «сейчас нужна вписка Киев, срочно» і все. Ми любимо людей, які пишуть гарно, які роблять гарні фото. Нам в команду потрібні дизайнери, фотографи, загалом творчі люди. Також нам потрібні модератори , якщо вам справді цікаво. Наприклад, вчора в мене була зміна, але я був на фестивалі  і я всіх підставив, і навіть забув про неї.

13913788_962388913883133_4929231218290501310_o

Чому у вас досі немає власного сайту, а лише паблік «Вконтакті»?

— Щодо сайту, то ми завжди обговорюємо чи потрібен він нам , але є така штука, що каучсерфінг уже існує і ми не хочемо дублювати, навіщо? Потрібна  якась нова ідея. Був варіант зробити додаток для телефону, щоб хтось реєструвався, але поки що питання відкрите. Я не скептично налаштований до «Вконтакті», мені подобається ця соціальна мережа, по-моєму вона досить зручна. За статистикою 3,2 млн українців зареєстровані на «Фейсбуці», а 27 млн — «Вконтакті» (за дослідженнями Яндексу).

А як щодо матеріальної сторони проекту? У вас є партнери чи спонсори?

— У нас ще не відпрацьована політика щодо  партнерства, але найближчим часом ми займатимемось цим. Звісно, що є зараз можливість заробляти гроші, але ми цього не робимо свідомо. Я думаю, що ми знайдемо якісь лояльні варіанти як це зробити і ви побачите як каучсерфінг зіпсувався. Ну що поробиш (сміється). Ми не так давно говорили про політику цензури:  про мати, про те, що каучсерфінг перетворюють на сайт знайомств, ось це основні труднощі.

Порадь щось людям, які бояться подорожувати автостопом і займатись каучсерфінгом, але хотіли б. Можливо когось твої слова надихнуть або стануть мотивацією для подорожей.

Автостоп, каучсерфінг це в принципі інструмент ,  це як додаток на мобільний, який можна зручно використати для якоїсь цілі, тобто робіть те шо вам подобається, але не дуже зосереджуйтесь на подорожах , не рахуйте всі кілометри, бо є щось важливіше за це. Наостанок хотілося б сказати от те, що я говорив про Україну як країну можливостей. Хотілося б , щоб це була справді країна  не тієї можливості, що звідси можна виїхати , а я думаю, що ми нова генерація з новими цінностями , все таки змінимо країну і подорожі тому сприяють, бо ми більше бачимо. Як  казав філософ Августин , що світ це книга, а коли ми не подорожуємо, ми бачимо лише одну її сторінку.

Наталія Семенюк

 Фото з особистого архіву Дмитра Чепурного. 

Loading Facebook Comments ...

Submit a comment