Дівчина з бандурою: хто сказав, що це не круто?!

In Інтерв'ю

В руках бандура, а на лиці щира посмішка. Їй всього 20 років, проте вона вже знає задля чого живе та як прийти до успіху. І вона до нього йде впевненими, великими кроками. Марина Круть з KRUT Project розказала нам про музику, про життя, про плани на майбутнє та багато інших цікавих історій.

14067634_2063579440534571_1816851015874691473_n

Чому саме бандура?
Я завжди раніше відповідала по іншому, бо думала інакше. А зараз я скажу,  що це як поклик моєї душі, чи що..  Вібрації моєї душі співпадають з вібраціями цього інструменту. Це напевне, хтось зверху вирішив, що так має бути..  а я вже несу цей хрест, в хорошому сенсі цього слова. Це моя сестра, рідна сестра, яка завжди поряд.. дає мені хліб і до хліба.

Розкажи, власне, про твій проект KRUT Project: як він створився та хто входить до його складу?
Взагалі, в мене виходив кліп (я тоді була ще одна) і я попросила хлопців підіграти мені на один концерт. І так з одного концерту потягнулось на 40 концертів, а 40 концертів це півтора року. Вже скоро в нас ювілей буде в 50 концертів.. це ніби так звучить, що 50 концертів разом це нічого, а насправді це дофіга. Дуже багато. Для мене це багато. З цими хлопцями – це класно. Завжди виділяю Максима Мальцева (хлопчик з бородою, який грає на бас-гітарі), він дуже великий ідейник. Мені дуже з ним пощастило. В нас завжди так: то я його ззаду підштовхаю, то він мене підштовхає. Зараз він мене підштовхає. Ми тримаємось на взаємоштовханні так би мовити. Він дає мені трохи натхнення, я даю йому натхнення. І ми так рухаємось з ним. Зараз до складу гурту входить 5 людей, включно зі мною. Це оцей таки Максим Мальцев, Ігор Грабовський (на барабанах), Владислав Подлюк (на трубі) , Максим Паюк (на гітарі). Це фактично, основний склад нашого гурту.

14053932_2063579493867899_1295103818497808611_o

До якого жанру ти віднесеш вашу музику?
21 століття – це століття змішаних стилів. Це така собі солянка. І так само в моїй музиці. Одним словом  точно не опишеш. Але цю музику можна слухати на грані соул, фанку, трохи джазу, поп, фьюжн. Я фактично кажу, що це фьюжн. Але я не знаю, чи правильно я роблю. Бо сьогодні я скажу, що це фьюжн, а завтра мені розкажуть, що фьюжн це “те то і те то”. Взагалі, це дуже розпливчате поняття ці музичні стилі.

Який у вас музичний багаж?

Власне кажучи, за 5 років багажу назбиралось чимало. Зараз ми випускаємо перший альбом, в якому буде ось така собі “солянка”. Проте, ми ще не закінчили перший, а вже маємо матеріал на другий. От буквально сьогодні записали нову пісню під назвою “Але”. Та й хочу сказати, що  в другому альбомі наша “солянка” вже більше обтесується. Ми впевнено йдемо до чогось свого і унікального.

Чиї слова і музика?

В першому альбомі все моє: і слова, і музика. Другий альбом створюємо спільно. Мої тексти, а от в музику хлопці вносять свої корективи. І хочу сказати, що це буде класніший альбом, аніж перший.

Що тебе надихає?
А хіба не є життя натхненням суцільним? Про це можна говорити годинами.. Ну спочатку, я надихаалсь від хлопців різних. Таке юнацьке: хлопець кинув, а я написала пісню. (Сміється- авт.)  Це було спочатку. Але тепер в голові з’явились більш зрілі думки. Щось більше, аніж нещасливе кохання.. Я більше надихаюсь від щастя. Але щастя – це  для мене всього лиш момент. От я сижу, наприклад, і дивлюсь, яка класна квітка. І все. І цей момент треба ловити. Це невеличке щастя. Я надихаюсь поглядами, посмішками, картинами, фразами.. От я їду сьогодні з репетиції і гітарист каже своїй дівчині по телефону: “Мені без тебе тут дощ падає”.. і як можна про таке не написати? Як можна не надихнутись?..
14051656_2063579497201232_7554282470005601675_n
Побутує думка, що тебе хтось продюсює, чи не так?
Звичайно, в мене немає продюсера. Хоча багато хто думає, що він в мене є. Всі хто так думають, покажіть мені його. (Сміється- авт.) Взагалі, в мене було декілька історій з цими “продюсерами”. Був один горе-продюсер, який спочатку вкладав в мене гроші, понаобіцяв золотих гір, водив по ресторанам, замовляв мені сьомгу (холєра, знав, що я люблю сьомгу!). А якось ми з ним сиділи і він мені каже: “Поспівай мені пісень своїх, я запишу на диктофон”, а потім ще й сфоторгафував мене. І вгадай що? На наступний день він виклав ці записи з фотками на своєму підпільному сайті і презентував це, як альбом Марини Круть. Та ще й підписав знизу, що я йду від свого хлопця до нього! Потім він вимагав з мене 50 тисяч доларів не зрозуміло за що. Ну закінчилась наша така “праця” через  2 тижні тим, що  я подала на нього в міліцію, а він просто зник. Завжди весело згадувати ту історію.(Посміхається- авт.) Коротше, нема в мене продюсера, але таких і не треба. Напевне, я ще не докінця переконала людей в цьому інструменті.

Як тоді тобі вдалось зробити ім’я самотужки?
Я маю правило: я ніколи не кажу “Ні” на виступи. І байдуже де це: чи чиєсь день народження, чи в 2 год ночі на даху, чи в іншому місті.  Я знаю, що в тому колективі, до якого я йду знайдеться хоча б одна людина, яку зачеплять мої пісеньки. А вона розкаже ще комусь і так далі. Сарафане радіо. Це завжди спрацьовує. Я й надалі користуюсь цим правилом, проте вже за межами Хмельницького. Я завжди кажу “Так” на такі пропозиції. До речі, відчуваю, що напевне, виросла зі свого рідного міста, чи то воно стало для мене замаленьке. І зараз я думаю над тим, щоб кудись переїхати. Бо я і тут, і не зовсім тут.  Можливо це буде Львів. Але я невпевненна, чи у Льові є для мене місце. Хоча мене останім часом туди багато запрошують, я звичайо погоджуюсь. От до прикладу, в п’ятницю (19 серпня- авт.) буду грати в італійському дворику з 18.00 вечора. Мені подобається просто грати для людей.
13939463_2063579490534566_6924989985058085127_n
KRUT Project часто запрошують грати на фестивалі. Знаю, що того року ви були на Республіці. Розкажи про цей досвід.
Так, я люблю грати на фестивалях. Тому, що там зовсім інша атмосфера, аніж на звичайному концерті. Республіка тим і крутяшка, що там збирається тільки правильна аудиторія, твоя, так би мовити. І цей заряд енергії, коли виходиш на сцену, викладаєшся на всі 200 відсотків, кайфуєш від того.. А потім бачиш, як кайфує публіка і віддає тобі в 10 раз більше, аніж ти їй дав. І це насправді шикарно! От що для артиста важливо. Не гроші, не слава, а саме от оцей заряд.

Що ви підготували для “республіканців” цього року?
Ми можемо тільки давати атмосферу. Наша атмосфера це наші нові пісні, наші нові образи, врешті решт – ми нові. Адже кожен раз в мене йде боротьба в середині за те, щоб стати кращою. Щоб викластись ще більше. Щоб дати ще більший заряд. Саме це ми і націлені зробити цього року. Дати більше, аніж того. Це буде класне шоу, я впевнена.
14067932_2063579617201220_6201037356867100967_o

Твої плани на майбутнє?
Я люблю грати на вулиці і практикую це в кожному місті кожної країни, де я була. Нещодавно приїхала з Китаю, а в Китаї грати на вулиці не можна. Тільки в ГонкКонзі можна. І от я сиділа просто грала українські пісні, повз мене проходили люди. Але була літня пара, яка стояла і слухала вже кілька пісень підряд. І це було для мене досить дивно. Адже  таке буває, як правило, або з бомжами, або з навіженими,  або коли справді  подобається. Вони на бомжів схожі не були. Цей чоловік виявився деригентом дитячого зібраного оркестру з малозабезпечених сімей. Взагалі, в нього є ціла організація, яка діє по всьому Китаю, яка вчить таких діток музиці, бо це дуже дорого. І от, власне, йому сподобалась бандура, сподобались наші пісні і він запросив мене пограти з його оркестром в грудні цього року. Я буду грати колискову “Ой, ходить сон коло вікон”, а його оркестр буде мені акомпанувати.  І це з однієї сторони дуже класно, а з іншої мені дуже прикро, тому, що наприклад з Хмельницьким симфонічним оркестром я не грала ні разу. Як би це сумно не звучало, але в Україні цього не треба. А там треба. Там цінуються нові оригінальні ідеї. І бандура це для них абсолютно щось нове.

Розкажи ще про життєву філософію. Як ти живеш?
Люблю такі питання.(Посміхається – авт.) Навіть не знаю з чого почати.. Напевне з того, що я завжди стараюсь викладатись на максимум у всьому. Бо якщо так не робити, то навіщо взагалі жити? Нам життя дано не для того, щоб жити з 8.00 до 18.00 та мати 2 дні вихідних, які зовсім не вихідні. Треба пахати! І перш за все робити це класно. Я не говорю зараз тільки за музику. Я говорю в загальному. Навіть, якщо людина звичайний менеджер чи проста матір. Треба бути найкращими. Треба давати нові ідеї та ростити найкращих дітей. Щоб не було соромно ні за себе, ні за ідеї, ні за дітей. Це перше. Друге, що я завжди пам’ятаю та до чого повертаюсь – це до свободи. Потрібно вміти її цінувати. Коли в нас з’являється свобода, ми не знаємо як нею розпоряджатись. А цьому треба вчитись. Тому, що світ дуже маленький і нам під силу його побачити, і відчути. Головне вміти розпоряджатись свободою. Ну і загальна, третя штука – це впевненість в собі. В тому, що навіть якщо ти сьогодні не маєш грошей, не маєш де спати, не маєш з ким поговорити завтра прийде новий день. І дасть Бог в тебе все з’явиться: і люди поруч, і гроші якісь, і все буде добре. Головне в цьому всьому не здаватись, не програвати в цій грі під назвою “Життя”. Треба мати силу кожен день прокидатись і бачити усе прекрасне навколо. Якщо у вас це є, то ви вже не програли!

                                                                                      Олена Столярська
Фото з особистого архіву Марії Круть

Loading Facebook Comments ...

Submit a comment