“Наша основна ціль – показувати фільми. І люди приходять, щоб їх подивитися” – Станіслав Тарасенко

In Інтерв'ю

Літо – час розваг та відпочинку, час смислової нагрузки і відчуження від буденності. Літом прокидаються фестивалі: музичні, театральні, є навіть мистецькі та фольклорні, та є ще фестивалі кіно, мабуть, найбільш улюблені естетами та критиками. Один з них, відбувається саме зараз, в кінотеатрі “Копернік” – “Кіноманський Фестиваль” класичного кіно. На ньому, протягом семи днів демонструватимуться шедеври світового кінематографу, на будь-який смак, на вільну тему. Кожен фільм – молодший за попередній, тож відчути як змінювалося кіно можна прямо не виходячи з залу. Варто дізнатися, як колись знімали фільми, без комерційного зацікавлення, з відчуттям любові до кіномистецетва.
В рамках цього фестивалю, нам вдалося поспілкуватися з організатомрами заходу, а за сумісництвом – авторами радіопередачі, чи як тепер прийноято казати “подкасту” “Кіноведи”, засновниками кіноклубу “Silentium” та новонародженого інтернет- радіо “Бармаглот”, Станіславом Тарасенком та Антоном Вержбицьким.

14088532_1856228977940477_7867413644174975864_n

- Чи є тенденція в зростанні зацікавленості до класичного кіно? Чи зростає попит? Це вже не перший раз ви організовуєте подібний фестіваль, у вас є певний досвід, кількість відвудувачів фестивалю з кожним разом збільшується?

Станіслав: Це восьмий фестиваль в “Коперніку”, до якого ми, так чи інакше, маємо відношення. В цьому кінотеатрі всього лиш чотири місяці, зараз літо, тому поки рано робити висновки.

Антон: Тенденції не видно, важко поки оцінити роботу кінотеатрів. Вона, звісно, є, але дуже слабка. Ми не можемо сказати “так, зараз круто зріс інтерес”, він то звісно зріс, але не так, щоб аж кардинально.

Станіслав: В принципі, з кожним разом ходить все більше людей на фестивалі. Ми показували Девіда Лінча, фільм 94-го року, я пам’ятаю тоді прийшло 77 людей. До цього був фестиваль мультфільмів Хаяо Міядзакі, зали були повністю забиті, тому-що Міядзакі – культ. Сьогодні…я допускаю буде людей 50, на відкритті, Думаю, може бути й більше, подивимось. Багато людей ходить на подібні фільми, це справді так. Тому-що, ми не просто показуємо класичне кіно, у нас вже сформувалася своєрідна культура і багато людей знають про це і ходять на конкретний захід, присвячений кіномистецтву. Це може бути зустріч кіноклубу, фестиваль, чи якийсь інший показ.

14055083_1856229021273806_2096877700733850651_n

Як відбувається добір кінострічок для фестивалю? Є якесь обговорення, на якому ви виносите картину чи це не є колективним рішенням?

Станіслав: Кожен фестиваль проходить по-різному, тобто цим займаємося не тільки ми з Антоном, є двоє людей, організатори й менеджери, котрі всім цим оперують. Дуже багато пропозицій приходять відносно тих чи інших фестивалів. В якісь з них інвестуємо ми, якісь приходять зі сторонни. От був фестиваль індійського кіно, прибув посол з Індії у Львів і запропонував свої фільми, сучасні, індійські фільми. Насправді немало людей прийшло, я от на жаль, не переглянув тоді жодного фільму, безпосередньо тут, на фестивалі. Але з одним із них я був ознайомлений раніше, бачив його та отримав задоволення від перегляду,  всі глядачі були задоволені також. Також ми проводили фестиваль “Фантастичного Кіно”, хочемо провести фaстиваль “Дикого Кіно”, це завжди різні теми. Попереду, на скільки мені відомо, планується знаменитий фестиваль “Польського Кіно”, що проходить завжди на Театральній, а цього року в ньому буде задіяний і“Копернік”. Кажуть, що буде фестиваль фантастичник короткометражних фільмів, фестиваль іспанського кіно, ми думали провести фестиваль Вуді Алена. Насправді – дуже багато подій попереду.

Іншими словами, плани – є?

Станіслав: Так, плани великі і серйозні. До того ж, працює наш кіноклуб. По суті, по два покази в тиждень

14051796_1856229107940464_8922948909954584372_n

Наскільки стає зрозуміло, ваше життя з кінематографом, а саме з мистецтвом кіно, зав’язалося абсолютно і повністю?

Станіслав: Більшою мірою, так.

Був якийсь випадок, що змусив закохатися вас у кіно, чи це була така-собі вроджена патологія?

Станіслав: Завжди подобалось. Просто, як тільки я приїхав у Львів, років 7-8 тому, то мені захотілося подивитися хороше кіно. Я провів таке-собі дослідження протягом 2-3 років і дійшов висновку, що хоч покази і влаштовуються, але їх дуже мало і насправді, знайти фільм який би мене зацікавив – я не зміг. Ось так у нас і почалось. Я не знав жодної радіопередачі про кіно і ми її зробили. Ми захотіли організувати кіноклуб в якому б читалися лекції і показувалися цікаві фільми. А потім мені зробили пропозицію в “Коперніку”. Протягом року тут робився ремонт, завдяки чому ми отримали два прекрасних зали, в центрі міста, кінотеатр відродився нарешті і приймає відвідувачів.

Таким чином і зародилася ідея вести подкасти?

Станіслав: Ну, передача вже більше двох років виходить, вона була нашим першим проектом, потім нам захотілося ще й показувати кіно. Почалося з того, що просто хотілося ділитися. Ось в чому справа, щоб інші люди подивилися такі от фільми.

14100502_1856229131273795_1449197567207591471_n

Справа прибуткова? Цим ви займаєтеся професійно і в інших сферах ви незадіяні?

Станіслав: Є інші сфери де я працюю, разом з дружиною. Займаємося різними “швейними” справами. Антон, ось, звукорежисер.

Антон: “Кіноведи” – це наші інвестиції, по суті, ми з них нічого не заробляємо. Це просто цікаво.

Станіслав: Але за рахунок “Кіновед” ми дізнаємося про кіно. За рахунок “Кіновед” ми починаємо розбиратися в тих чи інших режисерах, це наша школа. Ми собі власну школу збудували і учимося там. Ми зараз створюємо інтернет радіостанцію “Бармаглот” і на ній будуть грати “Кіноведи”. Ми створили станцію, де буде грати наша ж передача.

До речі, про радіо. У вас вже успішно завершився збір коштів на його запуск, воно вже працює?

Станіслав: Ні, ми ще не запустилися, на “Спільнокошті” є така умова, що гроші тобі віддаються, тільки коли термін збору завершується. Ми ж зібрали необхідну суму за місяць, а термін був на 50 днів. Ще 20 днів збір коштів продовжується. Люди надалі докидують і ми вже маємо їх з надлишком. Нам потрібно було 35 тисяч, а зібрали – 36 220. В середині вересня, ми ці гроші зберемо, купимо техніку і запустимося.

Це буде тільки в онлайні відбуватися?

Стансілав: Так, так, це Інтернет радіо-станція.

Антон: Ми на FM поки не збираємося. Там інші бюджети потрібні.

Станіслав: Так, там справді потрібний інший бюджет, а у нас не комерційна рідао-станція. Те саме стосується і радіо-передачі.

14054937_1856229204607121_6577420814279535740_n

Можете порадити фільм, який варто переглянути кожному, щоб, так би мовити, не прожити життя даремно?

Станіслав: Ух ти, оце запитаннячко. Ось таке я люблю. Зараз, секунду, це потрібно подумати. Антон. Давай ти свій, а я – свій. Фільм, який варто кожному глянути? Людина не бачила кіно і ось цей фільм вона повинна точно подивитися? Таких фільмів просто багато і виділити один… от у цьому вся біда. Я просто зараз назву один і відчую докір сумління, що я не назвав інший.

Антон: В мене в голові зараз крутиться, щось з останнього, що я глянув і що мені сподобалось. Так завжди, але це не означає, що це найкращий фільм який я коли-небудь бачив. Ще свіжі враження. От з останніх – це напевне “Доні Дарко”.

Станіслав: Це справді хороший фільм. А я б порадив “Шляхи Слави” Стенлі Кубрика. Насправді таких фільмів доволі багато. “Звуки по сусідству” – найкращий бразильський фільм який я коли-небудь бачив. Документальний фільм “Дюна Ходоровського”, можна перечислювати дуже довго, “Американізація Емілі”, ось саме цей фільм я нещодавно переглянув і зрозумів, що у “Шляхів Слави”, який я вважав найкращим воєнним фільмом, нарешті з’явився нкурент. “Американізація Емілі”, ніхто про цей фільм не чув, я впевнений, Артур Хіллер, 1964-ий рік, це –  божественний фільм. Тому один фільм назвати досить складно. Той, що найбільше вразив за останній час – це “Американізація Емілі”. Але я можу так само назвати й “Імоджинаріум доктора Парнаса”, ось це – фільм. Це ухх… Чи “Монті Пайтон”, все що завгодно з “Монті Пайтон”.

14046150_1856229251273783_3759634923154586868_n

Сучасний кінематограф, чи все так погано як нам розказують?

Станіслав: Все зовсім не так. Рік не має жодного значення. Сьогодні ми показуємо фільм 57-го року і це не грає ніякої ролі. Важливий тільки режиссер. Ось коли купуєш книжку, припустимо Віктора Пелевіна, то ти розумієш, що таке Пелевін, це певна якість в книжці, те саме і в світі кіно, і в музиці. От придбайте альбом Ролінг Стоунс, там як мінімум якісна музика. В сучасному кіно, мені здається, зараз найкращий період за всю історію кінематографу, за всі 130 років. В день, за середніми підрахунками, у світі знімається, як мінімум 20 – 50 фільмів. Як зараз намагаються підрахувати, Індія і Китай, випускають по фільму в день, тобто картини вже виходять в прокат. Якщо задуматися, то фізично неможливо все передивитися, такої великої кількості фільмів ще ніколи не було. Зараз випускається у світ просто масса кіно-картин, і так виходить, що з цих фільмів більше все ж хороших. Опублікуйте – дуже раджу, рейтинг з простою назвою “1000 найвеличніших фільмів 21-го століття”. Я розпочав його з кінця, так би мовити, з гіршого. Кожен другий фільм – шедевр. Ось там я і побачив“Звуки по сусідству” – який називають найкращим бразильським фільмом, і був просто в захваті. Наступний фільм після нього – “Вартові Галактики”, “супергеройський”, і ось так один змінює інший, різні жанри і багато хороших сучасних фільмів.

Щодо “супергеройських” фільмів…М
arvel чи DC?

Станіслав: Немає різниці, справді. Вони один від одного мало чим відрізняються. Багато фанатів коміксів сперечаються, мовляв Мarvel – жорсткіша студія, а в Людини-Павука більше перепетій в сюжеті, а в житті більше “страшних” подій ніж у Бетмена, але тут справа в герої. Історія Супермена, Бетмена, Людини-Павука чи Людей X – міфологія. Ось це цікаво. Більшість супергеройських фільмів – це нісенітниця. Це абсолютно зрозуміло. Жахливий сценарій, як правило, навіть жахливі спец-ефекти. Але бувають виключення. От “Вартові Галактики” – прекрасний фільм, правда. “Месники” – хороший фільм і “Бетмен проти Супермена” – теж має позитивні сторони. А в основному, всі Людини-Павуки, все інше – це ж смертельна нудота, вони однакові, один від одного нічим не відрізняються.

Новий
Загін Самогубців, вже бачили?

Станіслав: Ще не бачив, в суботу іду тому поки не можу нічого сказати. Кевін Сміт, людина яка на даний момент представляє DCв світі, це дуже відомий режисер, серед його робіт: “Джей і Мовчазний Боб”, “Догма”. Він робить подкасти, відеоролики, а також заявляє, що “Бетмен проти Сепемена” – це повна лажа, а “Загін Самогубців” – це прекрасний фільм. І з цим важко погодитись. Тому, що він – фанат коміксів, він може говорити не з точки зору глядача, а з точки зору фана. І з такого роду фільмами, які екранізовують літературні твори чи комікси – завжди важко. Їх можна двояко оцінювати. Тут можуть бути кардинально різні погляди на картину. Тому, на жаль, така от бідося.

14068168_1856229301273778_2979270313277755616_n

Справді, дослівно розбираючись у цьому всьому, хочеться вам побажати успіхів з вашим радіо, кіноклубом та радіо-передачею, щоб ви й надалі фільтрували для нас кіно-контент, а можливо, в майбутньому і не тільки кіно.

Станіслав: Дякуємо. Будемо про Лао Цзи розказувати, про Омара Хаяма. Є стереотип, що дуже важко стартувати без грошей, що нікому це непотрібно – фігня повна. Неправда. Конкуренції ж немає.

Антон: Ще люблять задавати питання цільової аудиторії…все це дурня, це неважливо.

Станіслав:  Якщо є хороший кіноклуб, в якому можна подивитися кіно, то люди самі почнуть туди йти. Якщо це буде хороше кіно. Ось у чому справа. Будеш робити хорошу радіо-передачу – її будуть слухати, явщо вона буде хорошою. Вся справа в якості. Тому якщо робиш погану передачу, то її ніяк і не виставиш, як хорошу, це неможливо. Продукт говорить сам за себе. “Ви пізнаєте їх, за плодами їхніми” – ще Ісус Христос сказав.

Ваш кіноклуб, він взагалі вілньний в доступі? Тобто, в нього кожен може потрапити?

Станіслав: Наспарвді, “кіноклуб” – не дуже вдала назва для “Silentium”.

Антон: Так, це не кружок зацікавлень. Тобто, не в тому сенсі, що ти повинен прийти і записатися, заплатити членський внесок, ні – ми просто показуємо кіно.

Станіслав: Наша основна ціль – показувати фільми. І люди приходять, щоб їх подивитися, для чого ж ще потрібний кінематограф? Якщо ми хочемо поспілкуватися – то потім йдемо в кафешку, от останнім часом почали активно це просувати. Там вже спілкуємося з приводу фільму. У мене є мрія, щоб у Львові був клуб, де було хоча б 20 людей, справжніх таких затятих кіноманів, яких не здивуєш “Звуками по сусідству” і “Американізацією Емілі” і які будуть серйозно цим жити. Здається, що це нереально, ми поки що недостатньо освічені в цьому плані, тільки перші кроки робимо, хочеться більше дивитися, а на це потрібне життя…

14079730_1856229361273772_3353416389802408205_n

Посилання на згадані проекти:

Львівський кіноклуб “Silentium” – https://www.facebook.com/silentium.lviv/
Подкаст “Кіноведи” – http://kinovedy.com/
Радіо “Бармаглот” – https://biggggidea.com/project/barmaglot/
Також, згаданий топ фільмів – https://www.kinopoisk.ru/top/lists/183/

Любомир Федооришин
Фото з приватного архіву С. Тарасенка

 

Loading Facebook Comments ...

Submit a comment