Танцювальна вистава Назара Бійчука «Сусіди» не залишила нікого байдужим

In Архів

Вистава «Сусіди» була написана у 2011 році, проте, львівська прем’єра відбулася вчора, 2 липня 2014 року. Дві години у повнозаселеному театрі Заньковецької, панувала сімейна атмосфера. Це була танцювально-театральна вистава-феєрія, в якій кожен танець ніби народжувався з діалогів, або спонукав  до них.

Усе це дійство відбувалося завдяки Новояворівському театру танцю «Абсорбція» та їхньому керівнику, уже згадуваному  Назару Бійчуку.  Разом із Вікторією Бійчук,  Володимиром Жоглом, Ілоною Ханас, за допомогою майстра монологів  Владзя,  співака Павла Табакова, Лілії Малець, Наталі Драбчук, вони створили  незабутнє мистецьке дійство «Сусіди». Головна ідея: «Вона любить його, він любить її та роботу».

У буклетах, що роздавали на вході, йшлося: «Сьогодні матимете нагоду зі сторони подивитись на себе і поставити собі питання, скільки часу приділяєте сім`ї, а скільки – роботі.  Ми – не професійні актори, ми – не професійні танцюристи та сценаристи. Можливо, саме тому, будемо ближчими до вас»

Назар Бійчук, такий близький до свого головного героя, у виставі названий, як Танцор. Людина творить серцем, коли задум торкається його душі. Ніде не згадано, що це автобіографічна вистава, тому дозволю собі сказати, що такою вона й не є. Тільки сам персонаж –  відданий хореограф, який живе лише танцями із не своїми дітьми. Натомість, робота забирає поступово сім`ю («алкоголік і трудоголік – то  одна біда»),  вона, як  човен, в який ти сідаючи, ще не освідомлюєш на скільки далеко можеш відплисти від берега. Віталій – головний герой – танцор-бабтист, так рідко бував вдома, що навіть його донька перші роки називала його Па-па.

«Ті, хто танцюють , розповідаючи про життя,  життя самі не мають»

Танець – це є рух, а рух – це життя. Тільки такий рух – це життя в своєму окремому світі фантазії, коли в реальності люди себе «щасливо омебльовують». Сказано словами сусіда-алкаша, що «всі мужики однакові, тільки зарплати в них різні».  Також згадується про рай в шалаші, який себе чомусь ніколи не може створити, а ще важче   – не може бути створений тими, колись закоханими до краю людьми. Та одночасно із танцем ніби заперечується втрата будь-якого кохання, бо «Коли люди люблять – вони прощають. Любов – це все. І це все, що ми про неї знаємо».

 

Щирий гумор дарували глядачам сусіди – Ілона та Жогло -«інтелігент в сьомому коліні» . Цей самий сусід-алкаш, який ще на початку розповідає про найголовніше в житті: «3 речі має зробити кожен чоловік: посадити печінку, виростити живіт і построїти жінку». Який вже 10 років підряд жінці дарує зірку з неба, і подарунку якої вона більше здивується, а ніж засмутиться через його відсутність.

На наших очах відбувається метаморфоза, яку частково не розуміє і сам Жогло, з уст якого виходять такі слова: «Коли зникає Віра, Надія, Любов, то залишається одна мудрість, яка може це повернути».

 

Актуально була згадана й тема Майдану, атмосферу якого вдалось передати танцем, який викликав мурашки на шкірі, і вкінці прозвучали слова: «Пробач нам, Боже, що мовчали; проте, коли ми закричали, то проти нас повстали ті, хто на землі життя за рай сприймали, а потім – говорящих розстріляли. Так розстріляли! Ніби про Суд Божий уяви жодної не мали. А він прийде! А вони хай пам’ятають: що герої правди просто не вмирають».

 

Ірина Іванець

 

Фото: Тарас Тучапський

 

3.07.2014

Loading Facebook Comments ...

Submit a comment