Тим часом в Одесі…

In Архів

Приїхати жарким днем у середині літа до Одеси, здається найкращою можливістю відпочити, адже море – майже єдине , що залишилось у великому місті України, допоки кримські міста продовжують стосуватись Росії, – воно радо всіх зустрічає легкими штормами та царством водоростей.

image-16-07-14-03-54-6

Спека ніби намагається перегріти холод, який чомусь, на жаль, не перегрівся між людьми. Не говоритиму загалом про одеситів, адже люди хороші, та бажаю все-таки розповісти про те, що трапилось саме зі мною .

image-16-07-14-03-55-5

Радості від приємних морських дотиків зарядили мене позитивною енергією у перші ж години приїзду. На вокзалі все так , як і завжди, радісно зустрічає потяг російськомовна одеська морська пісня. Серед утіх та туристів, на Куликовому полі панує туга , яка живе у написах плакатів, вінках, квітах та фото загиблих.

image-16-07-14-03-55-7

У вільний від відпочинку час, я вирішила прочитати те, що думають мешканці Одеси (фото внизу), адже кожен має змогу на паркані, біля горілого 2 тарвня Будинку Профспілок , приклеїти свій вірш, мем чи плакат.

image-16-07-14-03-55-8

Думки різні, та більшість висловлювань несуть в собі упереджений характер, насмішки, чи то “істину”.

Уже читаючи останнє, я почула звертання жінки, яка вказала пальцем на це зі словами : «вот это сними, это – правда».

image-16-07-14-03-56-3

Оскільки мене напередодні подорожі до Одеси просили не нариватись на неприємності, я вирішила просто піти. Та погляд її блакитних очей був набагато глибшим, ніж міг спершу надати враження зовнішній вигляд із пляшкою пива у руці, і вдивляючись у мене, ніби вимагав відповіді на її висловлювання.

Звісно, я так не думала, тому й не мала бажання нічого казати. Та чи добрим це було рішення, я досі сумніваюсь, адже окрім наступних вульгарних неприємностей я нічого вагомого не почула.

image-16-07-14-03-55-11

Допоки людина заспокоїлась, висловивши усе про  львівських «бандер», бо мій говір явно видав мене (хоча я скоріше це вважаю певною цінністю та особливістю, яку просто варто приберегти для когось добрішого), я встигла прочитати іще кілька написів того ж характеру, що й попередній.

Я відповіла, що приїхала сюди як людина, а не представник протилежних їй настроїв, після чого вона ніби зм`якла та почала свою розповідь про цей страшний день – “2 мая”

image-16-07-14-03-55-12

Як виявилось, тут загинули її друзі, яких, нібито, знищили майданівці та Правий Сектор, котрий взагалі тут подібний на козла відпущення всіх смертних бід.

image-16-07-14-03-55-13

Ця жінка – колишній офіцер при Ленінському пануванні – провела мені ілюстративну екскурсію із дня смерті, та привела мене сюди

image-16-07-14-03-55

 

Сказала : «Слава Україні!», при тому, що хвилин 5 перед тим активно посилала наш Львів в Польщу, в Європу, та й взагалі подалі від її Одеси.

image-16-07-14-03-56

На кілька секунд запанувала між нами тиша, окрім звуків інших оглядаючих та спалахів із фотоапаратів не було нічого гучного, та я й те упустила, тому що вельми бажала сказати очевидне. «Героям Слава!!!» – після чого діагонально простягнутою її рукою зустріла середній палець та ще кілька вульгарних напрямків для мого подальшого прямування. Далі розпочалась її розповідь про одеського «політика-патріота», який не встав на коліна, коли примушували його так відповісти, «згорівши , не скорився» – в такому дусі звучали її горді слова за однодумця.

image-16-07-14-03-56-1

Та найбільший страх охопив мене не від неосвідомлювання цією жінкою всією української картини подій сьогодення, навіть не від величезного упередження до бендерівців, а від слів, які адресувались мені : «Журналистка … думаєш я не знаю… я екстрасенс, все тебе скажу (мій вигляд невинного фотографа пробував заперечити , але… мимовільна усмішка). Напишеш ты свой репортаж, сдашь…[все у вас там снимают только то, что вам выгодно –раніше сказано] Но умреш то ты молодой…через 4 года, а если я к тебе дотронусь, то раньше».

 

Я швидко розвернулась і пішла у далечінь, бо від почутого аж мурашки по шкірі та сльози покотились, які виражали страх та розуміння про любов до життя.

image-16-07-14-03-56-2

Здається, ах та байдуже, що сказала якась вульгарна пані, проте, коли сказано це тобі… Напевно, мій бандерівський говір породив ненависть до мене, або ж злість на всю нашу, за її словами, дезінформованість.

image-16-07-14-03-55-10

Люди просто не розуміють один одного. Проблема в упередженості тих, хто не готовий слухати. Кожен відчуває себе достатньо правим , щоб глаголити істину, яка давно загублена серед всіх дій. Страх у контактах і стосунках, які панують між жителями однієї країни неусвідомлено породжує ворожість…, хоча на перший погляд всі лише просто люблять море!

 

“Українці свято вірують в свій успіх і, скоріше за все, переможуть,  –бо їхня віра в себе може звернути гори» Андрій Задорожний.

Слава Україні!

Героям Слава!

 

Ірина Іванець

фото автора

Loading Facebook Comments ...

Submit a comment