Життя та смерть кіно

In Архів

На п’ятому Одеському міжнародному кінофестивалі британський режисер Пітер Веббер розповідав про смерть кіно. Чи померло воно?Адже дехто вважає, що ще у 1962 році. Та прикладом його життя залишаються кінофестивалі, ось цей один з них, неподалік морських берегів.

Кіно –мистецтво, яке постраждало від втручання бухгалтерів та індустрії, в співпраці з якими воно задихається. Велика кількість сучасних фільмів розповідають про інші фільми, коли ж натомість кожен фільм має бути порушенням норм і практик.

Настав період великих змін , який чітко виражений у звуках, спецефектах; раніше кіно знімалось на 35-ти міліметрову плівку, зараз частково домінує цифровий показ . Камери копіюють реальність, плівка – інтерпретує. Достатньо поганої(бракованої) камери , щоб вийшло артхаусне кіно, тобто саме зображення стає таким.

Квентін Тарантіно ж бачить його смерть у «телебаченні в кіно». Окрім ТБ (якому характерна драма) великий вплив на людське сприйняття здійснив інтернет, який мимовільно відівчив їх сконцентровуватись на перегляді довгих відео (популярність YouTube); більшість всього є доступним у інтернеті, від чого культура стає певним реміксом. Можливо, у близькому майбутньому кіно стане мейнстрімом для меншості як, до прикладу, опера.

Велику аудиторію відібрали комп’ютерні ігри, які дозволяють глядачеві одночасно бути й учасником сюжету. А історія, як відомо, ще з нами вроджена, перші ж люди уявляли із тіней на печерних стінах ситуацію, в якій відбувалась подія. Якщо є , що розказати, то ми обов’язково розкажемо, навіть гроші можна знайти, якщо добре постаратись, та от спершу слід подумати про приваблення аудиторії.

Фільм, як можливість поїхати туди, куди мені цікаво. Якщо є бажання знімати документальне кіно – то шукати вимисел у правді, художнє – правду у вимислі.

Молоді люди приходять і створюють щось нове у кіно, тобто тут риса молодості, як привілегія, яка допомагає прогресу, яка ставиться , напевне, навіть вище досвіду. Творці кіно – живі, серед кожного покоління є люди, які захоплюються ним, прагнуть його створювати і змінювати. То ж чи не смерть глядача наступає? Тому що помітним стає його споживання кіноіндустрійного продукту, як фастфуду. Ми не повинні втрачати смак, щоб дивитись те, що дає ситість нашому розуму. А здоров’я аудиторії тісно пов’язане із здоров’ям кіно. Дурість активно процвітає, і нам варто боротись проти цієї форми імперіалізму.

Для режисерів-початківців:

-головне, це з чогось почати – монтаж, театр, кіно… – з того, що ближче до душі;

-пробувати працювати в оточенні , в якому живете, адже з кожного місця є щось , що варто почерпнути і передати, або взяти для свого досвіду;

-за успіхом не варто їхати в Америку, тому що там і крім вас багато бажаючих екранізувати свої сценарії, натомість вони лише стають наркозалежними;

-для початку треба пізнати історію кіно, а не лише графік минулотижневих фільмів;

-розвивати міміку, читати літературу, пізнавати мистецтво, тому що режисер в першу чергу – це майстер на всі руки, який повний цікавості до зовнішнього світу;

-працювати над собою і досліджувати;

- якщо є талант та удача ( + ідея, замисел), пора починати роботу.

Життя українського кіно, точніше його народження чи відродження, або й прокидання після сплячки, глядачі могли побачити на екрані серед конкурсних фільмів. Приємним сюрпризом після розчарування «Зеленої кофти» (реж. Володимир Тихий), для глядачів був фільм Олеся Саніна «Поводир, або квіти мають очі». Це щось нове для України, від наглянутого із світового кінематографу. Усі складові фільму виглядали на новому рівні, раніше не притаманному українському кіно: акторська гра, звук, операторська робота, костюми …– гармонійне поєднання допомогло передати історію , яка в собі несе цю звичну Україні тугу. Та місцями для критики глядачів стали моменти із гіперболізацією, яка , напевне, мала на меті розчулити . Але виправдати можна будь-який недолік, коли насправді фільм вартий перегляду. Вихід у всеукраїнський прокат «Поводиря» запланований на осінь 2014 року.

Багато доказів було протягом цьогорічного кінофестивалю в Одесі, що кіно живе. Воно пробує себе у нових сферах, змінюючи погляди на світ.

 

Ірина Іванець

Loading Facebook Comments ...

Submit a comment